Моєму краю/На смерть Миколи Лисенка
| ◀ Хмари-думи | Моєму краю На смерть Миколи Лисенка |
Памяти Тараса Шевченка ▶ |
|
Умер боян, — замовкли лїри згуки,
Кінець тепер стражданням за свій край,
Умер боян, що бачив його муки
І увійшов у тихий божий рай…
Гармонїй слїз він повен був до смерти,
Але чекав, що счервонїє Схід,
І ось тепер прийшлось йому умерти,
Не вздрівши день, надїй згубивши слїд.
Умер боян, — але живуть ще піснї
І згуки їх все збуджують людей,
Умер боян, — а думи буревістні
Не вмруть у нас, не зникнуть із очей.
Микола Лисенко був славетний музика, що занотовував (себ-то заводив) у книжечку наші журливі й тихі народні піснї. Він щиро й сердечно кохав свій рідний край і присвятив йому богато пісень музичних, зложених на слова найкращих поетів (письменників). Смерть прийшла за ним саме тодї, як було покликано його до суду карного за справу „Вкраїнського клюбу“ у Київі. В цьому товаристві київському знайшли часопись (газету), що не вподобалась полїції; Лисенко — оден з найближчих дїяльних представників цього товариства, був на передодню своєї смерти дуже огірчений цїєю подїєю. Вмер він дуже несподївано (1912. р.).