Мисливець Хрін та його пси
О. Олесь
Хрін полює далі
VI. «О!»
Ґрефенгайніхен: Видавництво Р. Геррозе, 1944
VI
 
„О!“

Розвиднявся тільки ранок,
Коли вийшов Хрін на ґанок,
Догори підняв чоло
І сказав нарешті: „О!“…

 Він сказав лише пів слова,
 Але справа вже готова:
 Хай хоч буря, грім гуде,
 Полювати Хрін іде!

Свиснув. Пес на ноги скочив.
„Годувати, мабуть, хоче!“…
Так подумав і метнувсь…
Хрін погладив і всміхнувсь.

 „Їсти хочеш?… Знаю, знаю,
 Та прислів'я пригадаю:
 „Як зібравсь на лови йти,
 Не годуються хорти.“

Вчора пес зганяв подвір'я,
Їв траву, прадавнє пір'я,
Все, що трапив на шляху, —
Ніс був в глині і пуху.

 Але що до того Хріну?
 Має він свою причину
 Не цікавитися псом,
 Хоч і крутить він хвостом.


Шкода бідного Охріма:
Цілу ніч перед очима
Заяць каторжний скакав
Й різні штуки викидав:

 То п'ястук підніме косий,
 То Охріму зробить носа,
 То покаже язика
 І ушкварить гопака.

То смикне його за вухо
І промовить: „ну, послухай,
Що ти встрелив і коли?!
Язиком хоч не мели!

 З тебе вже сміються кури!…
 Кажуть: „нас він не одурить
 І не видурить яєць:
 Знаєм вже — який стрілець!…

Цей хвалько, боюн і дурник
Не поцілить навіть в курник,
А хвалився, що з двора
Швидко викине тхора.“

 Ну, скажи, якого біса
 Ти оце ідеш до ліса?
 Ну, й сидів би на печі,
 Наше пір'я деручи“.

„Досить: кинь плести дурницю!“
Хрін кричав, хапав рушницю,
Та раптово звір зникав, —
Хрін зубами скреготав.

 І як стало розсвітати,
 Хрін устав і вийшов з хати.
 Тихо, лагідно було…
 І тоді сказав він: „О“.