Мисливець Хрін та його пси/V. Осінь починається

Мисливець Хрін та його пси
О. Олесь
Хрін полює далі
V. Осінь починається
Ґрефенгайніхен: Видавництво Р. Геррозе, 1944
V
 
Осінь починається

Осінь Хріна хоч не знала,
Але потай вишивала
Килим шовком золотим,
Щоб послати перед ним.

 І коли вона почула
 (Мушка їй якась шепнула),
 Що вже літо утекло,
 Все розтринькавши тепло, —

Ожила немов, зраділа,
З ліжка пташкою злетіла,
Як шипшина розцвіла,
І вдягатись почала.

 Одягалася поволі,
 Як весною квітка в полі,
 Щоб до ладу, до смаку,
 Щоб не стріли ще таку.

Як на ярмарок збіралась,
Чепурилась, прибиралась
І дивилась в тихий став —
Як її він малював.

 Приміряла то дукати,
 То коралі, то ґранати…
 А на голову вінок
 Із дзвіночків, з нагідок…


Наче сніг — сорочка біла,
Плахта маком червоніла,
Слалась золотом ланів,
Крилась зеленню садів.

 Як вмивалась рано з річки,
 Заросила черевички, —
 В черевички ті роса
 Діямантами вросла.

Як прибралась, одяглася,
На леваду подалася,
Сірих воликів взяла,
Напоїла з джерела.

 Напоївши, налигала,
 На подвір'я їх погнала,
 І на шиї їх ярмо
 Наче скочило само.

А на возі, милий Боже!
Чи ще є у кого, може,
Стільки всякого добра?!
Це ж не віз вам, а гора!

 Золота пшениця, просо,
 Срібне жито розлилося,
 Груші, яблука, сливки,
 Меду, воску шаплики…

Та в нас звичай: на дорогу
Помолитись в хаті Богу,
Щоб на ярмарку був торг,
Щоб ніхто не брав на борг.

 Щоб щастило по дорозі,
 Довезлося все на возі…
 Осінь очі підвела
 І молитись почала.


Тихо, тихо в хаті стало…
Та щось нагло заспівало
Пісню тужну за вікном,
Світ захмарило кругом.

 Вітер це, — кобзар прохожий,
 Мандрівник, вибранець Божий,
 Думу з Хортиці приніс
 Тай не втримався від сліз.

Сльози гнівні, буревістні
Все рясніш лилися з пісні,
І земля їх напилась,
Полинями пройнялась.

 Помолилась Осінь Богу…
 „Час рушати і в дорогу…
 Гей!“ гукнула. І воли
 З рипом воза потягли.