Мета/1863/4/До Миколи Костомарова

◀ Сидючи въ неволі, 1847. р.

Мета/1863/4 До Миколи Костомарова (Тарас Шевченко)

Завіщаннє ▶

• Інші версії цієї роботи див. Н. Костомарову

Львів: 1863

До Миколи Костомарова.

Весеннє сонечко ховалось
Въ широкихъ хмарахъ веснянихъ;
Гостей закованихъ своіхъ
Сердешнимъ чаємъ напували,
И часовихъ переміняли —
Сині мундири въ часовихъ.
И до дверей, на ключъ замкнутихъ,
И до решотки на вікні
Привикъ я трохи; и мині
Не жаль було давно-одбутихъ,
Давно-похованихъ, забутихъ
Моіхъ тяжкихъ крівавихъ слёзъ;
А іхъ чимало розлилось
На марне поле. Хочъ-би рута —
А то нічого не зійшло!
И я згадавъ своє село?
Кого я тамъ коли покинувъ…
И батько й мати вь домовині…
И серце тяжко запеклось,
Що нікому мене згадати.
Дивлюсь: твоя, мій брате, мати,
Чорнійша чорноі землі,
Иде, зъ креста неначе знята.
Молюся, Господи, молюсь,
Хвалить тебе не перестану,
Що я ні съ кимъ не поділю
Мою тюрму, моі кайдани!