Люкреція Борджія/Перша дія/Друга частина
| ◀ Перша частина | Люкреція Борджія пер.: Валерія О'Коннор-Вілінська Перша дія. Друга частина |
|
Майдан у Ферарі. Праворуч палац з бальконом, який прикривають жалюзії, і з низькими дверима. Під бальконом великий камяний герб. На ньому видними літерами з золоченої міді виписано: Borgia. Ліворуч маленький будинок з дверима на майдан. На задньому пляні доми і дзвіниці.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Чи все готово на сьогодняшній вечір, Гюбето?
ГЮБЕТА. Так, сіньоро.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Будуть вони тут усі пятеро?
ГЮБЕТА. Усі пятеро.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Вони мене жорстоко образили, Гюбето!
ГЮБЕТА. Я не був при тому.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Вони були немилосердні.
ГЮБЕТА. Вони таки в голос сказали вам ваше імя?
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Вони не сказали мені мого імени, Гюбето, вони плюнули мені його у вічи.
ГЮБЕТА. Посеред бенкету?
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. При Дженаро.
ГЮБЕТА. Це самонадійні легкодуми, що покинули Венецію і приїхали до Ферари. Правда, їм не можна було не зробити того, коли сенат призначив їх у склад посольства, що прибуло на тому тижні.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. О, тепер він ненавидить мене і зневажає, і то все через них. — А, Гюбето, я помщусь над ними!
ГЮБЕТА. Щасти Боже, доладне слово. Ваші милосердні наміри покинули вас на щастя. Мені далеко легче з вашою високістю, коли вона така, як дійсно є. Я не плутаюсь принаймні. Бачите, сіньоро: озеро — протилежність островові, башта протилежна колодязеві, а я маю собі за честь бути протилежністю добродійної людини.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Дженаро разом із ними. Дивися, щоб йому не сталося чого.
ГЮБЕТА. Як-би ви перетворилися на добродійну жінку, а я на чесного чоловіка, це було-б щось страхітне.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Пильнуй, щоб не сталося чого з Дженаро, кажу тобі.
ГЮБЕТА. Будьте спокійні.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Мені дуже хотілось-би побачити його ще раз.
ГЮБЕТА. Боже мій! Ваша високість бачите його що-дня. Ви підкупили його джуру й той умовив свого пана наняти цю халупу перед вашим бальконом, — тепер ви маєте насолоду бачити з-по-за ґрат вашого вікна, як входить і виходить цей лицарь.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Я хочу говорити з ним, Гюбето!ГЮБЕТА. Нема нічого легчого. Пошліть до нього вашого служку Астоліо сказати, що ваша високість призначає йому побачення в палаці на таку то годину.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Я зроблю це, Гюбето, але чи схоче він прийти?
ГЮБЕТА. Увійдіть у палац, ваша високість. Мені здається, що він зараз прийде сюди з своїми гульвісами, про яких була річ.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Вони й тепер вважають тебе за графа де Бельверана?
ГЮБЕТА. Вони вважають мене за Еспанця з голови до пят. Я їх найкращий друг. Я позичаю їм гроші.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Гроші? На віщо саме?
ГЮБЕТА. Пробі! Щоб їх мати. До того-ж, справжній Еспанець мусить бути крутієм, що не боїться вхопити чорта за хвіст.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. О, Боже! Не допусти мого Дженаро до якого лиха!
ГЮБЕТА. З цього приводу, сіньоро, мені спадає на думку одно спостереження.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Яке саме?
ГЮБЕТА. Треба, щоб хвіст у чорта був добре причеплений, прибитий і припнятий, аби не одірвався, бо є дуже багато охочих сіпати його.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Ти при всіх нагодах тільки смієшся, Гюбето!
ГЮБЕТА. У кожного своя вдяча.ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Здається, це вони. — Подбай про все. (Вона входить у палац через маленькі двері під бальконом.)
МАФІО (тихо). Говоріть, що хочете, панове, а не розумно було їхати до Ферари після того, як вразили в саме серце сіньору Люкрецію Борджія.
ДОН АПОСТОЛО. Що ми мали робити? Сенат призначив нас сюди. Хіба можливо заперечити найсвітлішому венеційському Сенатові? Раз призначено, — мусіли їхати. Проте я згоджуюсь з тобою, Мафіо, що Люкреція Борджія дійсно дуже небезпечний ворог. Тут вона всевладна.
ДЖЕПО. А що-ж по твоєму, Апостоло, вона може зробити нам? Чи ми не на службі у Венеційської республіки? Чи ми не в складі її посольства? Зачепити хоч волосину на нашій голові, то було-б проголосити війну дожеві, а Ферара не дуже то охоче стикається з Венецією.
ДЖЕНАРО (осторонь у задумі, не приєднуючись до розмови). О, моя мати! Хто скаже мені, що я можу зробити для бідної моєї матері?
МАФІО. Можна покласти тебе вподовш труни, Джепо, не зачепивши ні однієї волосини на твоїй голові. Є отрути, якими Борджії оперують без найменшого галасу, ще краще за сокиру й ніж. Пригадай, яким чином Александр шостий звів із світу султана Зізіму, брата Баязетового.
ОЛОФЕРНО. І скільки инших!
ДОН АПОСТОЛО. Що до Баязетового брата, то його історія цікава й разом з тим страшна. Папа упевнив його, що його отруєно за обідом Карла Французького. Зізіма повірив тому і згодився приняти з прекрасних рук Люкреції Борджія так звану проти-отруту, яка за дві години увільнила Баязета від його брата.
ДЖЕНАРО. Видно, цей бравий Турок нічого не тямив у політиці.
МАФІО. Так. Ці Борджії мають отрути, які вбивають за один день, за місяць, або за рік — по їх волі. Ці ганебні отрути роблять вино добрішим і його випивають враз із насолодою. Вам здається, що ви зпяніли, а ви вже умерли. Або людина раптом впадає в знесилля; лице покривається зморшками, очі завалюються, волосся сивіє, зуби ламаються, як шкло; він не ходить, а волочить ноги, він не дихає, а хропить, він більш не сміється, він більш не спить, його трусить пропасниця на сонці в саму спеку; молода людина робиться дідом; він хляне так якийсь час і нарешті вмірає. Він умірає, і тоді згадують, що пів року тому, або рік він випив шіпрського вина в одного з Борджіїв. (Повертаючись.) Гляньте, панове, он як-раз Монтефельтро, якого може ви знаєте; він з цього міста; йому саме сталася та пригода. Он проходить у тому боці майдану. Подивіться на нього. (Видно в глибині сцени йде сивий, худий чоловік; він хитається, кутильгає, спіраючись на ціпок; на ньому тепла кирея.)
АСКАНІО. Бідний Монтефельтро!
ДОН АПОСТОЛО. Якого він віку?
МАФІО. Мого віку. Йому двадцять девять років.
ОЛОФЕРНО. Я його бачив торік такого свіжого й здорового, як ви.
МАФІО. Три місяці тому він вечеряв у нашого Святого Отця папи в його Бельведерських виноградниках.
АСКАНІО. Це мерзота!
МАФІО. О, розказують дуже хімерні речі про ці вечері в Борджіїв!
АСКАНІО. Орґії оздоблені отрутами.
МАФІО. Дивіться, панове, яке це безлюдне місце навкруги нас. Люди не наважуються підходити близько до герцоґського палацу. Вони бояться, щоб ті отрути, які тут варять день і ніч, не випаровалися крізь стіни.
АСКАНІО. Панове, вчора відбулась авдієнція нашого посольства у герцоґа. Наша справа майже скінчена. Посольство складається з пятидесяти осіб. У такому числі наша відсутність не буде помітна. Я гадаю, що ми розумно зробили-б, як-би покинули Ферару.
МАФІО. Сьогодня-ж.
ДЖЕПО. Панове, буде час і завтра. Сьогодня увечері мене запрохано на вечерю до принцеси Неґроні, в яку я закохався до загину, і я не хочу мати вигляд втікача перед найгарнішою жінкою у Ферарі.
ОЛОФЕРНО. Тебе запрохано сьогодня на вечерю до принцеси Неґроні?
ДЖЕПО. Так.
ОЛОФЕРНО. І мене.
АСКАНІО. І мене.
ДОН АПОСТОЛО. І мене.
МАФІО. І мене.
ГЮБЕТА (виступаючи з-за колони). І мене, панове.
ДЖЕПО. Дивись, пан де Бельверано! Добре, то ми підемо всі разом. Це буде весела вечірка. Доброго здоровля, пане де Бельверано.
ГЮБЕТА. Даруй вам, Боже, довгого віку, сіньоре Джепо!
МАФІО (тихо до Джепо). Я може здамся вам дуже боязким, Джепо. Але-ж, як-що ви хочете повірити мені, то ми не підемо сьогодня на цю вечерю. Палац Неґроні сумежний з герцоґським палацом і крім того я не маю великого довірря до цього сіньора Бельверана.
ДЖЕПО (тихо). Чи ви не збожеволіли, Мафіо? Неґроні найчарівніша жінка, я закоханий, кажу вам, а де Бельверано достойний чоловік. Я довідувався про нього й про його рід. Мій батько був разом з його батьком при облозі Ґренади в тисяча чотириста вісімдесять якомусь році.МАФІО. А чи можна довести, що цей є син того батька, який був разом з вашим батьком?
ДЖЕПО. Вам вільно не йти на вечерю, Мафіо.
МАФІО. Я піду, коли ви йдете туди, Джепо.
ДЖЕПО. Слава Юпітерові в тім разі! — А ти, Дженаро, хіба не з нами сьогодня?
АСКАНІО. Хіба Неґроні не запросила тебе?
ДЖЕНАРО. Ні. Видно принцеса вважає мене за дуже незначну особу.
МАФІО (усміхаючись). Тоді, брате, ти певно ідеш і собі на якесь побачення?
ДЖЕПО. До речі, повідай нам, що тобі казала сіньора Люкреція того вечора. Вона, видно, без памяти від тебе. Мабуть багато дечого наговорила тобі. Обставини балю дуже сприяли їй у тому. Жінки для того вбірають своє тіло, щоб сміливіше роздягти свою душу. Лице замасковане — серце розкрите. (Уже деякий час дона Люкреція на бальконі за напіводсунутими жалюзіями; вона слухає.)
МАФІО. А, ти оселився як-раз напроти її балькону. Дженаро, Дженаро!
ДОН АПОСТОЛО. Воно небезпечно, мій друже; бо цей достойний герцоґ Ферарський, кажуть, дуже ревнує свою жінку.
ОЛОФЕРНО. Ну бо, Дженаро, розкажи нам, до чого ти дістався у своєму романі з Люкрецією Борджія.
ДЖЕНАРО. Панове, як-що ви не перестанете говорити мені про цю огидну жінку, то наші шаблі заблищать на сонці!
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ (на бальконі, до себе). О, горе!
МАФІО. Ми жартуємо, Дженаро. Але мені здається, ми маємо право говорити тобі про цю даму, коли ти носиш її кольори.
ДЖЕНАРО. Що ти хочеш сказати?
МАФІО (показуючи шарф на ньому). Цей шарф?
ДЖЕПО. Це дійсно кольори Люкреції Борджія.
ДЖЕНАРО. Мені прислала його Фіамета.
МАФІО. Ти віриш тому. Люкреція так звеліла сказати тобі. Але це вона вишила для тебе шарф своїми власними руками.
ДЖЕНАРО. А ти відкіля знаєш це, Мафіо? Хто сказав тобі?
МАФІО. Твій джура, підкуплений нею, що передав тобі цей шарф.
ДЖЕНАРО. Прокляття! (Він зриває шарф, рве його на шматки й кидає під ноги.)
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ (на бік). О, горе! (Вона зачиняє жалюзі, зникає.)
МАФІО. Проте ця жінка надзвичайно гарна.
ДЖЕПО. Так, але щось небезпечне відбивається на її красі.
МАФІО. Це золотий дукат з одбитком сатани.
ДЖЕНАРО. О, хай буде проклята ця Люкреція Борджія! Ви кажете, що вона кохає мене? Тим краще. Нехай це кохання стане їй карою. Я її ненавижу, я її ненавижу! Ти знаєш, Мафіо, це завжди так. Не можна бути байдужим до тієї жінки, яка тебе кохає. Її або любиш, або ненавидиш. А чи можна полюбити цю? Чим більше така жінка переслідує тебе своїм коханням, тим більше вона стає огидною тобі. Це не дає мені спокою. Через що міг я заслужити на кохання Люкреції Борджія? Чи це не сором, не ганьба? З тієї ночи, коли ви так гучно назвали мені цю жінку, ви не можете уявити собі, оскільки вона противна мені. Колись мені здалеку вбачалася Люкреція Борджія, як страшний привид цілої Італії, цілого світу. Тепер цей привид став моєю марою. Він приходить і сідає у мене в головах, він кохає мене, він бажає лягти в моє ліжко. Божуся іменем моєї матері, це мерзота! А! Мафіо вона вбила сіньора де Гравіна, вона вбила твого брата! Так отже, я заступлю тобі твого брата і помщусь на ній за нього! — Ось він, її ганебний палац! Палац пишноти, зради, отрути, палац усього злочину на світі, палац Люкреції Борджія! О, те тавро ганьби, що я не можу покласти на її чоло, я покладу принаймні на чолі її палацу! (Він стає на камяний ослін під бальконом і збиває своїм ножем першу літеру імени Borgia; таким робом зостається тільки слово: Orgia.)
МАФІО. Що він там робить?ДЖЕПО. Дженаро, ця літера, знята з імени сіньори Люкреції — це твоя голова, знята з твоїх плечей.
ГЮБЕТА. Сіньоре Дженаро, цей каламбур притягне завтра пів міста на допит.
ДЖЕНАРО. Коли шукатимуть виноватого, я назову себе.
ГЮБЕТА (на бік.) Це було-б цікаво! Що сказала-б сіньора Люкреція? (Де-який час двоє чоловіків, одягнуті в чорне, ходять по майдану і наглядають.)
МАФІО. Панове, ось якісь непевні люди поглядають на нас. Мені здається, краще було-б нам розійтися. — Не роби нових дурниць, брате Дженаро.
ДЖЕНАРО. Будь спокійний, Мафіо. Твою руку! — Бажаю вам веселої ночи, панове! (Він іде до себе. Другі розходяться.)
ПЕРШИЙ ЧОЛОВІК. Що ти там робиш, у чорта, Рустіґело?
ДРУГИЙ ЧОЛОВІК. Чекаю, щоб ти забрався геть, Астоліо.
ПЕРШИЙ ЧОЛОВІК. Справді?
ДРУГИЙ ЧОЛОВІК. А ти що робиш, Астоліо?
ПЕРШИЙ ЧОЛОВІК. Чекаю, щоб ти пішов, Рустіґело.ДРУГИЙ ЧОЛОВІК. До кого-ж ти маєш діло, Астоліо?
ПЕРШИЙ ЧОЛОВІК. До того сіньора, що тільки що увійшов сюди. А тобі кого треба?
ДРУГИЙ ЧОЛОВІК. Того самого.
ПЕРШИЙ ЧОЛОВІК. Чорт!
ДРУГИЙ ЧОЛОВІК. Що ти хочеш робити з ним?
ПЕРШИЙ ЧОЛОВІК. Одвести його до герцоґіні. — А ти?
ДРУГИЙ ЧОЛОВІК. Я хочу одвести його до герцоґа.
ПЕРШИЙ ЧОЛОВІК. Чорт!
ДРУГИЙ ЧОЛОВІК. А що його чекає в герцоґіні?
ПЕРШИЙ ЧОЛОВІК. Певно кохання. — А в герцоґа?
ДРУГИЙ ЧОЛОВІК. Мабуть шибениця.
ПЕРШИЙ ЧОЛОВІК. Як зробити? Він не може бути одночасно і в герцоґа і в герцоґіні: щасливим коханцем і повішеним.
ДРУГИЙ ЧОЛОВІК. Ось дукат. Киньмо на орла й решку, кому з нас дістанеться чоловік.
ПЕРШИЙ ЧОЛОВІК. Згода.
ДРУГИЙ ЧОЛОВІК. Як що я програю, то скажу герцоґові, що не застав птиці у гнізді. Мені байдуже до герцоґських справ. (Він підкидає дукат.)
ПЕРШИЙ ЧОЛОВІК. Решка.ДРУГИЙ ЧОЛОВІК (розглядаючи на землі). Це орел.
ПЕРШИЙ ЧОЛОВІК. Сіньора повісять. Бери його. Прощай.
ДРУГИЙ ЧОЛОВІК. Добраніч. (Коли перший чоловік зник, він одчиняє низькі двері під бальконом, входить туди й вертається через хвилину з чотирьма вартовими, з якими підходить до тих дверей, куди увійшов Дженаро і стукає.)