Люкреція Борджія/Друга дія/Друга частина
| ◀ Перша частина | Люкреція Борджія пер.: Валерія О'Коннор-Вілінська Друга дія. Друга частина |
|
Декорація другої одміни. — Майдан у Ферарі з бальконом на герцоґському палаці з одного боку і з Дженаровим домом з другого. — Ніч.
ДОН АЛЬФОНСО. І ти попустив це?
РУСТІҐЕЛО. Що можна було зробити? Вона повернула ключ у дверях. Я був замкнутий.
ДОН АЛЬФОНСО. Треба було розбити двері.
РУСТІҐЕЛО. Дубові двері, залізні засови! Легка річ!
ДОН АЛЬФОНСО. Що-б то не було! Ти повинен був розбити двері, ввійти й вбити його, кажу тобі.
РУСТІҐЕЛО. Перш за все, як-би я став ламати двері, сіньора Люкреція заступила-б своїм тілом. Мені довелося-б також убити й її.
ДОН АЛЬФОНСО. Ну, то що?
РУСТІҐЕЛО. У мене не було наказу на це.
ДОН АЛЬФОНСО. Рустіґело! Добрі слуги розуміють своїх панів, не утрудняючи їх тим, щоб вони все сказали.
РУСТІҐЕЛО. А ще я боявся посварити вашу високість з папою.
ДОН АЛЬФОНСО. Дурень!
РУСТІҐЕЛО. Це було дуже небезпечно, ясновельможний сіньоре. Вбити дочку святого Отця!
ДОН АЛЬФОНСО. То не вбиваючи ти міг кричати, кликати, повідомити мене, не дати коханцеві втікти.
РУСТІҐЕЛО. Так, а на завтра ваша високість помирились-би з сіньорою Люкрецією, а на післязавтра сіньора Люкреція звеліла-б мене повісити.ДОН АЛЬФОНСО. Годі. Ти сказав мені, що ще ніщо не пропало.
РУСТІҐЕЛО. Ні. Бачите світло в тому вікні? Дженаро ще не поїхав. Його джура, якого спочатку підкупила герцоґіня, а потім я, все розказав мені. І в цю хвилину він чекає свого пана за фортецею з двома осідланими кіньми. Дженаро зараз має вийти до нього.
ДОН АЛЬФОНСО. В такому разі сховаємось за вуглом його дому. Ми убємо його, коли він проходитиме.
РУСТІҐЕЛО. Як хочете.
ДОН АЛЬФОНСО. Шабля в тебе добра?
РУСТІҐЕЛО. Так.
ДОН АЛЬФОНСО. Є в тебе ніж?
РУСТІҐЕЛО. Є дві речі, які не легко знаходяться, — це Італієць без ножа й Італійка без коханця.
ДОН АЛЬФОНСО. Добре. Ти битимеш обома руками.
РУСТІҐЕЛО. Вельможний сіньоре, чом ви просто не візьмете його й не повісите по присуді?
ДОН АЛЬФОНСО. Він підданець Венеції, то було-б проголосити війну республиці. Ні. Удар ножем приходить невідомо звідкіля й нікого не компромітує. Отрута була-б ще краще, але з отрутою не пощастило.
РУСТІҐЕЛО. То може хочете ваша високість, я піду приведу чотирьох вартових, щоб підогнати Його й не вплутувати вас у справу?ДОН АЛЬФОНСО. Мій любий, сіньор Макіавелі не раз казав мені, що в таких випадках найкраще, щоб принци сами обробляли свої справи.
РУСТІҐЕЛО. Ваша високість, я чую, хтось іде.
ДОН АЛЬФОНСО. Притулимось до стіни. (Вони ховаються в темряву під бальконом. — Приходить Мафіо у святковому убранні, приспівуючи; він стукає в двері до Дженаро.)
МАФІО. Дженаро! (Двері одчиняються, Дженаро виходить.)
ДЖЕНАРО. Це ти, Мафіо? Входь.
МАФІО. Ні. Я тільки маю сказати тобі два слова. Чи ти рішуче не прийдеш сьогодня вечеряти у принцеси Неґроні?
ДЖЕНАРО. Мене не запрохано.
МАФІО. Я познайомлю тебе.
ДЖЕНАРО. Є друга причина. Я мушу сказати тобі її. Я їду.
МАФІО. Як, ти їдеш?
ДЖЕНАРО. За чверть години.
МАФІО. Через що?
ДЖЕНАРО. Я скажу тобі те у Венеції.
МАФІО. Справа кохання?
ДЖЕНАРО. Так, кохання.МАФІО. Ти погано поводишся зо мною, Дженаро. Ми заприсяглися ніколи не розлучатися, бути братами, й от ти їдеш без мене.
ДЖЕНАРО. Їдь зо мною.
МАФІО. Краще ходи ти зо мною. — Ліпше проводити час за вечерею з гарними дамами й веселими гостями, ніж по шляхах між рівчаками й бандитами.
ДЖЕНАРО. Сьогодня вранці ти ставився не дуже впевнено до твоєї принцеси Неґроні.
МАФІО. Я довідався. Джепо казав правду. Це чудова жінка, яка любить музику й вірші, от і все. Ходім зо мною.
ДЖЕНАРО. Я не можу.
МАФІО. Їхати глупою ніччю. Тебе вбють.
ДЖЕНАРО. Будь спокійний. Прощай. Веселого свята.
МАФІО. Брате Дженаро! В мене погані думки що до твоєї подорожі!
ДЖЕНАРО. Брате Мафіо, в мене погані думки що до твоєї вечері!
МАФІО. Тобі може статися якесь нещастя, а я не буду біля тебе.
ДЖЕНАРО. Хто знає, чи не доведеться мені жалкувати, що я покинув тебе цього вечора?
МАФІО. Слухай, рішуче, не розлучаймося. Поступимось кожний з свого боку. Піди зо мною сьогодня ввечері до Неґроні, а завтра, як тільки на світ благословиться, ми виїдемо разом. Згода?ДЖЕНАРО. Треба розказати тобі, Мафіо, через що я хочу їхати так раптово. Ти сам зважиш, чи є в тому рація. (Він одводить Мафіо на бік і говорить до нього на вухо.)
РУСТІҐЕЛО (під бальконом). Киньмося, ваша високість?
ДОН АЛЬФОНСО (тихо). Почекаємо, чим скінчиться.
МАФІО (голосно засміявшись після Дженарового оповідання). Хочеш знати, Дженаро? Тебе обдурено. У цьому ділі немає ні отрути, ні проти-отрути. Одна чиста комедія. Люкреція без огляду закохалася в тебе і їй схотілось упевнити тебе, що вона урятувала тобі життя, щоб нахилити потім твою вдячність до кохання. Герцоґ добрий чоловік, він не здатний ні убити, ні отруїти нікого. До того-ж він знає, що ти урятував життя його батькові. Герцоґіня хоче, щоб ти виїхав, це зрозуміло. Її роман вільніше розгорнувся-б у Венеції, ніж у Ферарі. Чоловік усе таки їй на перешкоді. Що-ж до вечері в принцеси Неґроні, то вона буде чудова. І ти приходь. Нарешті треба міркувати й нічого не перебільшувати. Ти знаєш, що сам я обережний. Але з того, що там двічі, чи тричі Борджії отруїли своїм добрим вином де-кого з своїх найкращих друзів за вечерею, не виходить, щоб уже ніколи не вечеряти. Нема рації сподіватись у кожному чудовому сіракузькому вині отрути й вбачати по-за кожною італійською принцесою Люкрецію Борджія. Привиди й дурниці, це все! Коли-б так, то тільки немовлятам, що ссуть свою матір, можна було-б не боятись нічого й спокійно вечеряти. Божуся Геркулєсом, Дженаро! Ти йди годуватися до мамки, або до нас на вечерю.
ДЖЕНАРО. Справді, воно якось незручно втікати так уночі. Здаватиметься, що я злякався. До того-ж, коли справді тут є небезпека, я не можу лишити Мафіо самого. Що буде, то буде. Рішено. Ти познайомиш мене з принцесою Неґроні. Я йду з тобою.
МАФІО (беручи його за руку). Праведний Боже! От дійсно друг. (Вони виходять і зникають у глибину сцени.)
РУСТІҐЕЛО (з голою шаблею). Чого-ж ми чекаємо, вельможний сіньоре? Їх тільки двоє. Беріть на себе вашого, я беру другого.
ДОН АЛЬФОНСО. Ні, Рустіґело. Вони вечерятимуть у принцеси Неґроні. Коли я добре повідомлений… (Він спиняється на хвилину в задумі. Зареготавши.) Маєш! Це ще краще обробить мою справу й складе веселу пригоду. Почекаємо до завтрого. (Вони вертаються в палац.)