Листи до братів-хліборобів/III/Лист 14
| ◀ Лист 13: Приклади аристократій, не володіючих засобами продукції: червоношкурі Індийці, українські отамани, правління Бріяна у Франції, влада інтеліґенції | Листи до братів-хліборобів Частина III Лист 14: Приклади аристократій, не володіючих засобами продукції: червоношкурі Індийці, українські отамани, правління Бріяна у Франції, влада інтеліґенції |
Лист 15: Приклади аристократій, не володіючих засобами продукції: червоношкурі Індийці, українські отамани, правління Бріяна у Франції, влада інтеліґенції ▶ |
|
Але-ж дозвольте — може тут сказати читач: а професор Вільсон, а доктор Клемансо, а оратор Бріян, а всі видатні державні мужі і правителі сучасних демократичних, тоб-то народоправних націй — хіба вони всі не належать до інтеліґенції, хіба володіють вони якими небудь засобами матеріяльної продукції — а проте правлять націями.[1]
Чи дійсно вони правлять? Чи дійсно вони сотворили той державний апарат нації, при допомозі якого вони ніби-то правлять? Чи методи, якими вони доходять до своєї нібито влади, скріпляють той орґанізацийний апарат нації, тоб-то сприяють дальшому розвиткові і дальшому істнуванню нації, чи може вони його руйнують і тим самим ведуть націю до загибелі? Ось ряд дуже складних питаннь, на які проте мусіла-б знайти відповідь така нація, серед якої найбільш рухливими кандидатами до влади єсть власне неволодіючі засобами продукції і війни інтеліґенти і яка з такими кандидатами ніяк не може сотворити своєї власної державно-національної влади, ніяк не може стати дійсною, реальною, пануючою на своїй землі нацією.
Бо уявім собі наприклад, що у Франції, якою сьогодня в літі (бо в осени вже може бути инший) править бувший лівий соціяліст і оратор, бувший гарячий пропаґандист антідержавного ґенерального страйку і найзавзятіщий ворог постійної державної армії — Бріян, — що у тій Франції всі засоби хліборобської і промислової продукції, отже земля, фабрики, машини, а також засоби воєнної і оборонної техніки, отже державний апарат і армія, знаходяться в руках якихось національно-індеферентних, скажім поіспанщених Французів і що національно свідомою єсть тільки антідержавна і антімілітаристична ліво-соціялістична партія Бріяна, до якої належить дуже багато інтеліґентів і яку иноді піддержують в моменти незадоволеня правлінням поіспанщених Французів ті з них, що не володіють ще засобами війни і продукції, отже скажім ще безфабричні і ще не допущені до влади робітники, і ще безземельні і так само ще не допущені до влади селяне.
Ясно, що при таких умовах, уряд і вся політична влада Бріяна (коли-б такий уряд випадково при якійсь катастрофі міг повстати) не маючи ані власної поліції, ані власної армії, ані власної — вбираної при допомозі державного апарату з продукуючих класів — державної скарбниці, сидів-би десь у приймах, скажім у Бельґії, позичав-би гроші у Бельґійців, і вся державна, національно-орґанізуюча діяльність правителя Бріяна обмежувалася-б, як і давніще, за часів його ідейної ліво-соціялістичної молодости, тільки руйнуванням державно-національної орґанізації на території Франції і тільки підбунтовуванням тих її мешканців, які не володіють засобами продукції і війни проти тих, що, володіючи цими засобами, дійсно правили-б такою поіспанщеною французською нацією.
Отже коли оратор Бріян раптом, переставши бути соціялістом, опинився на чолі уряду Франції, на чолі тієї самої держави і армії, яку він намагався колись руйнувати, то це могло статися тільки тому, бо: 1. ці, що володіють землею і фабриками та вносять податки на державу і армію, і ті, з кого складається державний та військовий апарат у Франції, почували себе вже давно такими французськими патріотами, яким тепер раптом рішив стати Бріян, і тому, що цей патріотизм вони винесли кожний зі своєї власної сімейної та класової традиції і у всякому разі не з тих соціялістичних і антіпатріотичних ґазет, які видавала партія Бріяна; 2. що ця національна традиція, якою живе більшість французської нації, була сотворена в часах панування не ворогів традиції, ліво-соціялістичних ораторів Бріянів, а за панування французьких лицарів і продуцентів — володіючих тодішніми засобами хліборобської національної продукції (отже в першій мірі землею) озброєних хліборобів-землевласників — на чолі яких стояв в ті часи перший лицарь і перший власник землі — Король; 3. що так само за цих Королів був сотворений військово-оборонний апарат французської нації, отже французська держава і французська армія, які по інерції і по патріотичній традиції слухають ще й досі того, хто стоїть на чолі уряду нації, хочби навіть цей хтось, як в даному випадку Бріян, прославився в молодих літах тим, що хотів знищити державу і армію;[2] 4. що ці люде, які тепер володіють у Франції засобами економічної продукції і військової техніки: — землями, фабриками, машинами, державним апаратом і армією — за для ріжних політично-парляментарних причин годяться на те, щоб нацією правив хоч не володіючий засобами ані економічної продукції, ані військової техніки, але зате популярний інтеліґент Бріян.
Значить: Бріян і подібні йому, не володіючі засобами продукції і війни, інтеліґентські правителі правлять Францією на підставі часових мандатів, тоб-то лише по дорученю тих, хто дійсно володіє у Франції землею, фабриками і зброєю. Иншими словами: матеріяльно непродукуючі здеклясовані інтеліґенти правлять націями не як національні аристократи — дійсно володіючі матеріяльною силою правителі орґанізатори націй — а як комісіонери такої здеґенерованої вже національної аристократії, що з ріжних причин — про які мова низче — сама персонально своїми особами боїться правити націями і тому заміщає себе відповідними комісіонерами — здеклясованими інтеліґентами — яким вона це правління на підставі часових мандатів доручає.
——————
- ↑ Знов таки для тих, хто хоче зрозуміти факти громадського життя, підкреслюю, що інтеліґентами можна назвати тільки ту катеґорію людей в нації, які: 1. зовсім загубили орґанічний звязок з яким небудь матеріяльно продукуючим класом, тоб-то здеклясувались, і по способу свого життя і по способу свого думаня не можуть бути зараховані ані до хліборобів, ані до промисловців, ані до працючих фізично робітників; 2. які не володіючи ані зброєю, ані засобами матеріяльної продукції: землею, фабриками, машинами — не мають власної реальної, матеріяльної сили; 3. які живуть по інтеліґентськи тому, що посідають більшу суму освіти, науки, і тому, що ця здобута в школах більша освіта забезпечує їм необхідний дохід за їхню інтеліґентську, розумову працю та звільняє її од необхідности жити або з продукції хліба чи товарів, або жити з війни, тоб-то з жертви і риску свого життя. Отже, щоб не заблудити в лабіринті складних шляхів сучасного громадського життя і щоб уміти розріжняти основні движущі сили цього життя: його ріжні колективні хотіння — не можна до інтеліґентів зараховувати фахового вояка, який, недивлючись на степень своєї освіти, живе з однакового для всіх вояків риску життя і який володіє реальною, матеріяльною силою: зброєю. Так само не належать до інтеліґенції більше освічені, »інтеліґентні« хлібороби, промисловці, робітники, які не здеклясувались, тоб-то не перестали орґанічно належати до своїх класів, не перестали персонально володіти засобами своєї класової продукції і не перестали жити спільними і однаковими, не дивлячись на степень освіти, громадськими хотіннями свого класу.
Здеклясовані і більше або менше учені спеціялісти в ріжних свобідних професіях, якими єсть по суті інтеліґенти, діляться по своїм громадським хотінням на дві зовсім відмінні групи. Одна, яка себе, свою більшу освіту, використовує на службу для громади (нації, держави, класу) і друга яка при допомозі своєї більшої освіти використовує громаду (націю, державу, клас) для себе. Перша живе зі своєї Фахової служби для громади, а друга живе з громади, яку використовує при допомозі свого фаху. Перша віддає свої більші знання або на удосконаленя продукції і орґанізації того чи иншого класу (техніки, що служать в хліборобстві і промислі, в класових політичних і економічних орґанізаціях), або на громадську службу цілій нації (священики, письменники, учителі, суді, адвокати, лікарі, сторожі порядку, служачі в шляхах сполученя, державні урядовці, що виконують накази влади і т. д.) і виконує тим самим одну з найбільше почесних і найбільше тяжких громадських ролей в життю націй. Друга використовує свої більші знання для політики, тоб-то на підставі свого більшого знання претендує не на служебну, а на провідну ролю в громаді (нації, державі, класі). В своїх »Листах« говоритиму тільки про оцю другу катеґорію інтеліґенції, отже тільки про здеклясовану інтеліґенцію, яка живе з політики і яка при допомозі своєї освіти преться до політичної влади, а не про інтеліґенцію, яка свій тяжкий шматок хліба заробляє своєю чесною, потрібною, фаховою службою громаді (нації, державі, класові).
- ↑ »Ми мусимо покинути часткові страйки і за допомогою Генерального страйку враз заатакувати державу, бо щоб знищити буржуазію треба знищити державу« — так казав Бріян, коли він ще не правив Францією. Гарно-б виглядала Франція, коли-б ті, що служать у французській армії і державі і при допомозі яких тепер править Бріян, ставились серіозно до слів і намірів інтеліґентів, що стоять часово на чолі сучасних урядів Франції.