Листи до братів-хліборобів/III/Лист 13
| ◀ Лист 12: Приклади аристократій, не володіючих засобами продукції: червоношкурі Індийці, українські отамани, правління Бріяна у Франції, влада інтеліґенції | Листи до братів-хліборобів Частина III Лист 13: Приклади аристократій, не володіючих засобами продукції: червоношкурі Індийці, українські отамани, правління Бріяна у Франції, влада інтеліґенції |
Лист 14: Приклади аристократій, не володіючих засобами продукції: червоношкурі Індийці, українські отамани, правління Бріяна у Франції, влада інтеліґенції ▶ |
|
13. Сучасний державно-політичний стан на нашій Україні трохи нагадує часи народженя феодалізму в Західній Европі. Наші повстанчі отамани, як тодішні войовники-лицарі з часів упадку останніх державних слідів старої Римської Імперії, мають підлеглі їхньому мечу округи і ведуть постійну війну як з чужоземцями, так і самі поміж собою. І коли-б весь цивілізований світ міг повернути свій технічний та економічний розвиток назад до часів феодалізму, то ми мали-б дані, що наші повстанні отамани нас зорґанізують в націю. В постійній боротьбі поміж собою вони мабуть вкінці натрапили-б на одного найздатніщого і найсильніщого, цей підчинив-би собі всю решту, став »першим серед рівних« Монархом і його династія-сімя своєю традиційною, династичною упертою і розумною політикою могла-б зібрати до купи всі українські землі, так, як наприклад династія Капетів зібрала землі французські і сотворила французську націю та державу.
Але коли весь цивілізований світ не зробить у себе »російської соціяльної революції«, коли він задержить свою техніку рільничу, промислову і воєнну, то нація наша, щоб вижити в цьому цивілізованому світі і щоб не попасти в ярмо до якоїсь чужої нації, не зможе собі позволити на середновічну боротьбу отаманів між собою. Вона мусітиме витворити у себе таку державну орґанізацію, при якій можна було-б знов відновити наше зруйноване хліборобство і знов почати працювати не сохами а нашими-ж власними кількалемешними плугами, косарками і молотилками; знов пустити в рух наші-ж власні зруйновані цукроварні; відбудувати наші-ж власні розторощені залізниці, телєґрафи і телєфони; закласти »Хліборобські Банки« і ріжні инші економічні орґанізації, і врешті побудувати фабрики зброї та зорґанізувати армію, якою можна-би було продукцію фабрик і плугів нації од всяких напасників оборонити. Одно слово, мусітиме вона зробити те, що нашим отаманам, добрим орґанізаторам нації в добі переложної системи рільництва, общинного володіння землею і при великих незаселених степах — тепер, при сучасній цивілізації, не під силу.
І тільки коли за державну орґанізацію нації візьмуться ті, що володіють її засобами продукції: землею і фабриками — тоб-то хлібороби, промисловці і робітники — тоді ті, що володіють її засобами війни: зброєю і орґанізаціями озброєних людей — тоб-то отамани і їх повстанчі відділи — зможуть повернути свою лицарську войовничу вдачу на оборону, а не на нищеня та руйнування нації. Державно-національна орґанізація України не може бути ділом тільки військового стану тому, що технічний і матеріяльний розвиток Української Нації переріс вже ті орґанізацийні державно-національні форми, які може витворювати сам із себе оцей військовий лицарський стан. Тільки в рамах державно-національної орґанізації, опертої на продукуючих класах: хліборобах, промисловцях, робітниках — не змарнується той величезний і надзвичайно цінний запас стихийної національної енерґії, який виділяє з себе наша нація в формі свого найкращого військового лицарського елєменту: своїх повстанчих, воюючих (а не політикуючих) отаманів.
Тільки при міцно зорґанізованих продукуючих класах, заінтересованих в збереженю національної матеріяльної продукції, од якої залежить само істнування цих класів, зможе наш лицарський стан із розпорошених войовничих банд перетворитись в орґанізовану національну армію, захищаючу продукцію і матеріяльну працю нації. В противному разі лицарська енерґія наших отаманів пропаде для нації безслідно так само, як вже раз в нашій історії надаремне пропала, як попустому перегоріла енерґія лицарів старого Запоріжжа, що зі своїми »киями« і нерозораними »широкими степами«, але без власного плуга і без мушкетів — роблених на власних фабриках — встояти проти завойовників чужинців не могли.