Композитор і иньші оповіданя/Весїлє
| ◀ Жовтодзюбик | Композитор і иньші оповіданя Весїлє |
Пташенята ▶ |
|
Михайлів Івась женив ся з Фесиною Марисею.
Инші дївчата, также Івасеві сусїдки, вельми бажали стати побіч Івася в весїльнім вінку. Вони зовсїм явно торгали, щипали одна другу, взаїмно відтручували ся від Івася, щоби тілько самим стати поруч нього. Але-ж Івась не надумуючи ся взяв Марисю за руку і рішучо заяви в цїлому гуртови: „Марися буде моєю княгинею!“ Так зараз очам видно, що Івась і Марися вже давнїйше були полюбили ся.
Я допевне не відаю, коли почала ся та любов шести- чи семилїтного Івася, до пяти- чи шестилїтної Марисї. Мабуть воно стало ся в одній хвилї, на провеснї. Івась і Марися сусїдували з собою тілько через дорогу. Скоро поплили перші леди, Марися босоніж вибігла з хати на двір, та простуючи по під хату, попри плоти, дібрала ся аж до стовпа біля воріт. Дальше годї було йти. На дорозї розливало ся море не болото.На супротивнім боцї дороги, ізза стовпа Михайлових воріт виглянув Івась.
— Марисю! — кликнув Івась.
— Івасю! — відповіла Марися і обоє занїміли. Вони тілько дивили ся на себе і всьміхали ся з надміру щастя.
Скоро у Фесї скрипнули хатнї двері, Марися крутнула ся на пятї, аж її жовті патли розвіяли ся по повітрю, і підобравши спідничинку побігла на правцї болотом у хату.
Івась рівночасно підскочив на одній нозї, крутнув головою як цапок і плескаючи босими ногами по болотї покопотїв до своїх сїний.
Опісля вже, як соненько боже троха просушило землю, Івась і Марися разом ловили жовті та червоні мотилї, що стрибали з одного подвіря на друге і щезали між будинками. Лїтом Марися бігала до Івася, несучи в подолку зелепуги грушок, сливок, яблок, — бо у Фесї був чималий садок, за те Івась провадив Марисю в мамин мак…
Михайлиха додивила ся, куди вони утоптали стежечку поза перелазом.
— Ти, дїдоводе! мов собі ще раз попровадити свою кохану менї в мак! — грозила кулаком Михайлиха свому Івасеви, кілько раз виходила з дому.
Та се нї троха не змінило коханцїв, хиба тілько, що Івась і Марися зробили ся більше обережними. Вони заїдали зелепуги, як перед тим, та закусували молоденьким, гіркуватим маком, але в грядки заходили вже з противної сторони, від межі.
Так Івась остав ся вірним до кінця. Марися-княгиня чула себе щасливою. Поки Івась розпоряджав, хто і чим має бути в весїльній дружинї — він звичайно верховодив на вулицї — Марися нахилила свою головку до його рамени, весело підскакувала і влесливо зазирала в очи свого князя.
Цїле весїлє відбувало ся шумно. Голамозів Сень був зі скрипкою і зі своєю чорною Жучкою. Танцювали на серед Фесиного подвіря та пресьпівували:
Скажіть, мамко, татунькови,
Щоб мене женили;
Я бим сказав, тай ся бою,
Щоб мене не били…
Усе відбувало ся в ладї, а весїльна дружина вже заладила ся була відпровадати княгиню до князя, тоб то Марисю до Івася.
Голову Марисї покрили білою плахтою, поверх плахти наложили високу, з сивого смушка шапку, потім дали барвінковий вінок, обвішаний стрічками з косички і китицями торічної посьвяченої калини. Івась на той час був у соломянім, крисатім капелюсї, як решето. Він провадив свою княгиню за руку і сьпівав:
Ой снїг іде, мороз буде,
А я в капелюсї,
Та я собі погуляю,
Як богач в кожусї — у-га!
Серед дороги весїля зупинило ся. Знов танцювали і присьпівували:
Ой прийшов я до дївчини,
Вона пече пляцки,
Як ми дала лопатою,
Аж-єм полїз рачки… у-га!
Дружки та свахи сьпівали своєї:
Ой там в лїсї при пасїцї
Вісїм кур, вісїм кур,
А девята чубатенька,
А десятий каплун!
Сень умів відразу підхопити мельодию піснї і грав такої, якої співали. Жучка сидїла на задних лапках против Сеня, водила очима за рухами смичка і без упину виводила під саму мельодию: а гу-гу-гу!
Вся робуча челядь була в полї при роботї, тож нїхто й не колотив дїточої забави; танок плив усякими вихилясами, Жучка заєдно вила.
Нараз упала на дорогу, побіч танцюючих, добра грудка воробцїв. Воробцї зверещали цїр-цїр-цьвір, розскочили ся, взяли самичку в середину, а самі самчики танцювали наоколо неї. Як же-ж котрий самчик занадто наблизив ся до самички, вона торгала його по голові, по волю, а одного над міру влїзливого вона боляче дзюбнула в крило, так що він скричав цьвір-черрр-ча-ча-ча-цьвір, напруго вирвав ся з обіймів самички і втїк на пліт. Инші самчики дальше пробували щастя з самичкою, стелили крильця перед нею і цьвірінькали.
Дїти не полошили воробцїв, неначе не бачили їх; як же-ж воробцї за довго не вступали ся і просто котили ся весїльним під ноги, Івась не втерпів; завернув химерно головою, вхопив у жменю грудок і верг у воробцїв. Вони звіяли ся і посїдали на Михайлову грушку, що стояла неподалїк на тоцї.Саме в тій хвилї нечайно та досадно гримнуло над головами танцюючої дїтвори:
— А, так, то ти панському воробцеви вибив око!
Скрипка і Жучка від разу замовкли. Дїти оглянули ся.
Біля них стояв двірський гуменний у кашкетї, із стрепіхатими вусами, і показував здоровою черешнївкою на грушцї того панського воробця, що йому Івась вибив око.
Вся весїльна дружина глипнула на грушку, де була жертва страшного злочину. І хвиля зробила ся страшна. Івась задрожав як осиковий лист, кинув свою княгиню і дав ногам знати. Тай по цїлім весїлю тілько закурило ся.
Гуменний сьміючи ся пішов дальше своєю дорогою. Жарт, якому очевидячки були вітчиною давно минулі панщизняні часи, вдав ся йому гаразд.
