Коломба/XV
| ◀ XIV | Коломба пер.: В. Підмогильний XV |
XVI ▶ |
|
Вранці коло шостої години префектів слуга постукав до будинку Орсо. До нього вийшла Коломба, і він сказав їй, що префект має від'їздити й чекає на її брата. Коломба не вагаючись відповіла, що брат оце впав на сходах і звихнув собі ногу; і от не в силі будучи ступити й кроку, він просить пана префекта вибачити йому й дуже вдячний був-би, якби він ласкав був до нього прийти. Хутко після цієї звістки, зійшов Орсо й спитав, чи не присилав по нього префект.
«Він просить, щоб ти його тут почекав», сказала вона з як-найбільшою певністю.
Минуло півгодини, а з боку будинку Баррічіні не видко було найменшого руху; тим часом Орсо розпитував Коломбу, чи викрила вона що; вона відповіла, що висловиться перед префектом. Вона вдавала дуже спокійну, але обличчя й очі зраджували її гарячкове хвилювання.Нарешті, двері будинку Баррічіні розчинилися; префект у дорожній одежі вийшов перший, а за ним мер з обома синами. Які-ж уражені були мешканці П'єтранері, що від сходу сонця вартували, щоб бути при від'їзді першого урядовця в департаменті, коли вони побачили, як він у супроводі трьох Баррічіні переходив простісінько майдан і ввійшов до будинку делла Реббіа!
«Вони замирюються!» крикнули сільські політики.
«Не я вам казав», додав якийсь дід. «Орсо Антоніо забагато жив на континенті, щоб робити так, як личить чоловікові сміливому».
«А проте», відповів якийсь реббіаніст, «гляньте, Баррічіні-ж ідуть до нього. Вони ласки просять».
«Це префект усіх їх підманив», відмовив дід, «тепер немає вже тієї сміливости, і юнаки так клопочуться кров'ю своїх батьків, як ніби вони байстрюки».
Префект не аби-як здивувався, побачивши, що Орсо без болю може стояти й ходити. Коломба двома словами призналася до своєї брехні й перепросила за неї.
«Коли-б ви спинилися де-инде, пане префекте», сказала вона, «брат-би ще вчора пішов і засвідчив-би вам свою пошану».
Орсо розсипався в перепрошеннях, запевняючи, що він непричетний до цієї кумедної хитрости, яка глибоко гнітить його. Префект і старший Баррічіні, здавалось, повірили в щирість його жалю, стверженого до того-ж його збентеженням і докорами, що він посилав сестрі, але сини мера задоволення не виявили.
«З нас глузують», сказав Орландуччо так, щоб його почули.
«Коли-б моя сестра таке мені строїла», сказав Вінчентелло, «я швидко одбив-би їй до цього охоту».Ці слова й тон, як вони були вимовлені, не сподобались Орсо, і через них він утратив трохи своїх добрих намірів. Він скинувся з молодими Баррічіні поглядами, де не світилось жадної доброзичливости.
Тим часом коли всі сіли, крім Коломби, що стояла коло дверей до кухні, префект почав говорити й по кількох загальних місцях про тутешні забобони нагадав, що найзапекліші ворожнечі, здебільшого, мають за причину тільки якесь непорозуміння. Потім, звертаючись до мера, він сказав йому, що делла Реббіа ніколи й не думав, що родина Баррічіні брала яку безпосередню чи посередню участь у тій сумній події, що позбавила його батька; що, справді, він мав певні сумніви що-до однієї частини справи, яка була між обома родинами; що цей сумнів залежав від довгої відсутности пана Орсо й характера тих відомостей, що він одержав; що тепер, познайомившись з найновішими даними, він ладен уважати себе за цілком задоволеного й хотів-би зайти з паном Баррічіні та його синами в стосунки приязни й доброго сусідства.
Орсо змушено вклонився; Баррічіні пробурмотів кілька слів, яких ніхто не почув; сини його дивилися в стелю. Префект, провадячи далі вмовляння, мав повторити Орсо те, що допіру виклав мерові, коли Коломба, витягаючи з-під своєї хустини якісь папери, поважно стала між договірних сторін.
«Мені дуже приємно було-б», сказала вона, «щоб війна між нашими родинами скінчилася; але щоб замирення було щире, треба порозумітися і нічого не лишати нез'ясованим. Пане префекте, свідчення Томазо Б'янкі цілком справедливо здавались мені непевними, бо походили від людини такої лихої слави. Я казала, що ваші сини, може бути, бачились із ним у бастійській в'язниці»…
«Це неправда», урвав Орландуччо, «я з ним ніколи не бачився».Коломба кинула на нього повний зневаги погляд і казала далі, дуже зовні спокійно:
«Ви з'ясували користь, що міг мати Томазо, загрожуючи панові Баррічіні від імени грізного бандита, його бажанням зберегти своєму братові Теодору млина, що батько задешево йому наймав?..»
«Видима річ», сказав префект.
«З боку такого негідника, як, здається, цей Б'янкі, всього можна сподіватися», сказав Орсо, ошуканий поміркованим тоном сестри.
«Підробленого листа», провадила Коломба, якої очі починали блищати палкіше, «датовано 11 липнем. Томазо жив тоді в брата, у млині».
«Так», трохи стурбовано сказав мер.
«Яка-ж користь була Томазові Б'янкі?» переможно крикнула Коломба. «Договір його брата вже вийшов, батько відмовив йому ще 1-го липня. Ось батьків реєстр, чорнетка відмовлення і лист від уповноваженого з Аяччо, що пропонує нам нового мірошника».
З цими словами вона подала префектові папери, що тримала в руках.
Якусь хвилину панувало загальне здивування. Мер видимо зблід. Орсо підсунувся, насупивши брови, щоб познайомитися з паперами, що префект їх дуже уважно читав.
«З нас глузують!» знову гукнув Орландуччо, гнівно підводячись. «Ходімо звідси, батьку, нам не варто було сюди приходити!»
Панові Баррічіні досить було хвилі, щоб опанувати себе. Він попросив собі оглянути папери; префект мовчки йому їх віддав. Тоді він, підсунувши на чоло зелені окуляри, проглянув їх досить байдуже, а Коломба тим часом дивилася на нього очима тигриці, що бачить ланю в бігові до лігва своїх малят.«Але знаючи людяну добрість пана полковника», сказав він, зсуваючи окуляри й віддаючи префектові папери, «Томазо гадав… мабуть гадав… що полковник передумає що-до відмовлення… Справді, він і далі орендував млина, отже…»
«Це я», зневажливо мовила Коломба, «дала йому далі оренду. Коли батько помер, я була в такому становищі, що мусіла зберігати клієнтів своєї родини».
«А проте», сказав префект, «Томазо-ж визнає, що він написав листа… це ясно».
«Що мені ясно», урвав Орсо, «так це, що в усій цій історії єсть багато потайної підлоти».
«Я ще маю заперечити твердження цих панів», сказала Коломба.
Вона відчинила двері в кухню, і до залі зразу увійшли Брандолаччо, ліценціят теології та собака Бруско. Обидва бандити були без зброї, принаймні зовні; при пасах їм висіли ладівниці, але пистолів, обов'язкового до них додатку, не було. Увійшовши до залі, вони шанобливо зняли шапки.
Можна уявити собі вражіння, що справила їхня раптова поява. Мер трохи не впав навзнаки; сини хоробро кинулись перед нього, шукаючи в кешенях своїх стилетів. Префект зробив рух до дверей, а Орсо крикнув, схопивши Брандолаччо за комір:
«Що тобі тут треба, негіднику?»
«Це пастка!» крикнув мер, силуючись відчинити двері; але Саверія їх замкнула на два повороти з наказу бандитів, як про це потім дізналися.
«Люди добрі», сказав Брандолаччо, «не бійтесь мене. Не такий страшний чорт, як його малюють. У нас немає ніякої лихої думки. Пане префекте, до ваших послуг. Обережніше, лейтенанте, ви мене задавите. Ми прийшли сюди за свідків. Ну, кажи ти, пан-отче, в тебе язик добре підмазаний». «Пане префекте», сказав ліценціят, «я не маю чести бути з вами знайомим. Мене звуть Джоканто Кастріконі, а знають мене більше під ім'ям Пан-отець… А, ви пізнаєте мене! Панна, що її теж не мав я щастя перед цим знати, просила мене дати їй відомості про одного Томазо Б'янкі, що з ним я сидів три тижні тому в бастійській в'язниці. І я маю вам сказати…»
«Не турбуйтесь», сказав префект. «Мені нема що слухати від такого, як ви. Пане делла Реббіа, я хочу думати, що ви непричетні до цієї гидкої змови. Але чи господар ви в себе? Скажіть відімкнути двері. Вашій сестрі, мабуть, доведеться відповідати за чудні стосунки, що вона тримає з бандитами».
«Пане префекте», гукнула Коломба, «вислухайте, будь ласка, що він скаже! Ви маєте тут судити всіх, і шукати правди, це ваш обов'язок. Кажіть, Джоканто Кастріконі».
«Не слухайте його!» крикнули троє Баррічіні.
«Коли всі говорять», посміхаючись сказав бандит, «то це не веде до порозуміння. Так от, у в'язниці в мене був компаньйон, не друг, той вищезгаданий Томазо. Його часто одвідував мосьє Орландуччо…»
«Це неправда!» разом гукнули обидва брати.
«Два заперечення становлять твердження», холодно зауважив Кастріконі. «У Томазо були гроші, він їв і пив як-найкраще. Я завсіди любив добре попоїсти (це моя найменша хиба) і по-при всю свою огиду товаришувати з таким мерзотником, я навіть ходив з ним кілька разів обідати. На подяку я пропонував йому разом тікати… Одна дівчинка… до якої я почував прихильність, дала мені до цього способів… Але я нікого не хочу компромітувати. Томазо відмовився і сказав, що певен своєї справи, що адвокат Баррічіні рекомендував його всім суддям, що він звідти вийде білий, як сніг, і з грошима в кешені. Dixi[1]». «Все, що він сказав — купа нісенітниць», рішуче повторив Орландуччо. «Коли-б ми були в чистому полі кожен з рушницею, він-би такого не говорив».
«От іще дурниця!» гукнув Брандолаччо, «не беріться з пан-отцем, Орландуччо».
«Чи ви нас, зрештою, випустите, пане делла Реббіа?» сказав префект, нетерпляче стукнувши ногою.
«Саверія! Саверія!» гукав Орсо, «одімкніть двері, сто чортів!..»
«Хвилинку», сказав Брандолаччо. «Спочатку ми мусимо відступити. Пане префекте, такий уже звичай, що після зустрічи в спільних друзів дають на півгодини замирення, коли розходяться».
Префект скинув на нього зневажливий погляд.
«До послуг товариства», сказав Брандолаччо. Потім витягнувши горизонтально руку, звернувся до свого собаки: «Ану, Бруско, плигни для пана префекта!»
Собака плигнув, бандити хапливо забрали в кухні свою зброю і втекли садом, а двері до залі ніби чарами розчинилися на тонкий посвист.
«Пане Баррічіні», сказав Орсо, стримуючи гнів, «я вважаю вас за фальшивника. Я сьогодні-ж пошлю генеральному прокуророві скаргу на вас за підробку і співучасть із Б'янкі. А може мені доведеться подати на вас ще й тяжчу скаргу».
«А я, пане делла Реббіа», сказав мер, «подам на вас скаргу за пастку й співучасть з бандитами. Тим часом пан префект заарештує вас».
«Префект виконає свій обов'язок», суворо сказав той. «Він пильнуватиме, щоб у П'єтранері не похитано порядок, і подбає, щоб правосуддя було вчинене. Я кажу вам усім, панове».Мер і Вінчентелло вже вийшли з залі, а Орландуччо відступався за ними, коли Орсо тихо сказав йому:
«Ваш батько старий, я розчавив-би його одним ляпасом — так я держу його про вас та вашого брата».
Замісць відповіли, Орландуччо видобув свій стилет і як божевільний кинувся на Орсо; але раніш, ніж він встиг ужити своєї зброї, Коломба схопила й міцно скрутила йому руку, а Орсо тим часом, ударивши його кулаком у обличчя, відкинув його на кілька кроків і жорстоко стукнув об дверну лутку. Стилет випав Орландуччо з рук, але Вінчентелло із своїм стилетом уже заходив у хату, та Коломба, вхопивши рушницю, показала йому, що боротьба нерівна. В ту-ж мить і префект кинувся між бійців.
«До швидкого побачення, Орс' Антон'!» крикнув Орландуччо, скажено грюкнув дверима й замкнув їх на ключ, щоб мати змогу відступити.
Орсо й префект сиділи з чверть години не розмовляючи, кожен у своєму кутку в залі. Коломба, сяючи гордощами тріумфу, дивилася на них по черзі, спираючись на рушницю, що визначила перемогу.
«Ну й край, ну й край!» гукнув префект, раптом схоплюючись на ноги. «Пане делла Реббіа, ви зробили помилку. Я вимагаю від вас слова чести, що ви стримаєтесь від усякого насильства й чекатимете, поки правосуддя розвяже цю прокляту справу».
«Так, пане префекте, я зробив помилку, вдаривши того негідника; але, зрештою, я вдарив його і не можу відмовити йому задоволення, що він вимагав».
«Та ні, він з вами битись не буде!.. А якщо він вас уб'є… Ви зробили все, що треба було для цього».
«Ми будемо стерегтися», сказала Коломба.
«Орландуччо», сказав Орсо, «здається мені хоробрим хлопцем, я кращої думки про нього, пане префекте. Він дуже поспішився із своїм стилетом, або на його місці я може зробив-би так само; і я дуже радий, що в моєї сестри не панянський кулачок».
«Ви не битиметесь!» крикнув префект, «я вам забороняю».
«Дозвольте мені зауважити, пане, що в справах чести я не визнаю жадного авторитету, крім власного сумління».
«Я вам кажу, що ви не битиметесь!»
«Ви можете мене заарештувати, коли я дамся, звичайно. Але коли так станеться, то ви тільки відкладете віднині вже неминучу справу. Ви людина чести, ви добре знаєте, що инакше бути не може».
«Коли ви заарештуєте брата», додала Коломба, «половина села стане на його бік, і тут счиниться неаби-яка стрілянина».
«Я вас попереджаю», сказав Орсо, «і прошу не думати, що я нахваляюсь, — я попереджаю, що коли Баррічіні, зловживаючи владою мера, спробує мене заарештувати, я оборонятимусь».
«Від сьогодні», сказав префект, «Баррічіні тимчасово усунено з посади… Сподіваюсь, що він виправдається… А ви, пане, мене цікавите. Я-ж у вас прошу дуже малого — посидіти спокійно, поки я повернуся з Корти. Я там пробуду тільки три дні, вернуся з королівським прокурором, і ми цілком розплутаємо цю сумну справу. Чи обіцяєте ви мені втриматися від будь-якого ворожого чину?»
«Я не можу цього обіцяти, бо думаю, що Орландуччо вимагатиме від мене зустрічи».
«Як, пане делла Реббіа, ви, французький військовий, хочете битися з людиною, що ви запідозрюєте у фальшуванні?»
«Я його вдарив».
«А коли-б ви вдарили каторжника і він домагався-б у вас сатисфакції, з ним-би ви бились? Ех, пане Орсо! Ну, я прошу у вас ще менше — не шукати Орландуччо… Я дозволяю вам битися, якщо він вимагатиме».«Він вимагатиме, я певен цього, але обіцяю вам не давати йому ще ляпасів, щоб змусити його битися».
«Ну й край!», казав префект, ходячи широкими кроками. «Коли вже я вернуся у Францію?»
«Пане префекте», як-найніжніше мовила Коломба, «уже пізно; може ви зробите нам честь тут поснідати?»
Префект не міг стриматись від сміху.
«Я й так надто довго тут сидів… це скидається на сторонність… Ще ті прокляті закладини!.. Мушу їхати… Панно делла Реббіа, скільки лиха ви, може, наробили сьогодні!»
«Але, пане префекте, ви хоч віддаєте належне сестрі, визнаючи, що її переконання глибокі; та тепер я певен, що й ви самі вважаєте їх за обґрунтовані».
«Прощайте, пане», сказав префект, махаючи йому рукою. «Попереджаю вас, що я дам наказ бригадирові жандармерії стежити за кожним вашим кроком».
Коли префект вийшов, Коломба сказала:
«Орсо, ти не на континенті. Орландуччо нічого не тямить на дуелях, та до того-ж такий негідник не повинен умирати чесною смертю».
«Коломбо, люба моя, ти дужа жінка. Я тобі вельми зобов'язаний за порятунок від доброго вдару ножем. Дай я поцілую тобі ручку. Але, бачиш, здайся на мене. Єсть де-що, чого ти не розумієш. Дай мені поснідати і зразу, як виїде префект, пришли мені маленьку Кіліну — вона, здається, чудесно виконує дані їй доручення. Мені треба послати листа».
Поки Коломба наглядала за готуванням сніданку, Орсо зійшов до себе в кімнату й написав таку записку:
«Ви, мабуть, хочете як-найшвидче зо мною зустрітись, та й я не менше. Завтра вранці ми можемо зійтися о шостій годині в долині Аквавіва. Я дуже вправний на пистолях, і не пропоную вам цієї зброї. Кажуть, що ви добре стріляєте з рушниці — візьмімо кожен двонабійну рушницю. Я прийду з одним односельцем. Коли ваш брат схоче вас супроводити, візьміть і другого свідка та попередіть мене. В такому разі я теж матиму двох свідків.
«Орсо Антоніо делла Реббіа».
Префект, пробувши цілу годину в помішника мера й зайшовши на кілька хвилин до Баррічіні, поїхав до Корти в супроводі тільки одного жандарма. Згодом чверть години Кіліна віднесла наведеного вгорі листа й віддала його Орландуччо у власні руки.
Відповідь довго ждано, і прийшла вона тільки ввечері. Її підписав сам Баррічіні-батько, що сповіщав Орсо, що він переслав королівському прокуророві загрозливого листа, адресованого його синові. «Певний своєї правоти», додавав він, кінчаючи, «я чекаю, що правосуддя вас покарає за ваші наклепи».
Тим часом прибуло п'ятеро чи шестеро чабанів, що викликала Коломба, й стали гарнізоном у вежі делла Реббіа. Не зважаючи на протести Орсо, улаштовано аркере на вікнах, що виходили на вулицю, і весь вечір він діставав пропозиції послуг від усяких осіб у містечку. Навіть від теолога-бандита прибув лист, де він обіцяв, від себе і від Брандолаччо, встряти до справ, як-що мер візьме на допомогу жандармів. Він кінчав такою припискою: «Дозвольте вас запитати, якої думки пан префект про чудесне виховання, що мій друг дає собаці Бруско? Після Кіліни, я не знаю слухнянішого і з такими надзвичайними здібностями учня».
- ↑ Я сказав (скінчив).