Коломба
Проспер Меріме
пер.: В. Підмогильний

XIV
Київ: Книгоспілка, 1927
XIV.
 
Саверії довго не було, і нетерплячка Орсо доходила свого краю, коли вона з'явилась кінець-кінцем, несучи листа, разом з малою Кіліною, що протирала очі, бо її розбуджено на першому сні.

«Чого це ти прийшла так пізно?» спитав Орсо.

«Панна мене кликала», відповіла Кіліна.

«Якого біса їй від неї треба?» подумав Орсо, але він хутчій розліплював листа від міс Невіль, і поки він його читав, Кіліна пішла до його сестри.

 

«Тато мій був трохи заслаб», писала міс Невіль, «та до того-ж він такий ледачий на листи, що я мусіла йому бути за секретарку. Ви-ж знаєте, що він якось промочив ноги на березі моря, замість милуватися з нами на краєвид, а більшого й не треба, щоб дістати пропасницю на вашому чудесному острові. Бачу звідси, яку ви робите міну й шукаєте, мабуть, стилета, але сподіваюсь, що у вас його вже немає. Так тато мав трохи пропасниці, а я — багато страху; префект, який мені здався за дуже приємну людину, порадив нам лікаря, теж дуже приємного, що за два дні визволив нас із біди; напади пропасниці не вертаються, і тато хоче знову братися за полювання, та я йому ще забороняю. Яким ви побачили свій гірській замок? Чи стоїть ще на місці ваша північна вежа? І привиди там єсть? Я питаю про це, бо тато згадує, що ви йому пообіцяли ланів, кабанів, муфлонів… Чи так звуть того чудного звіря? Їдучи на корабель до Бастії, ми сподіваємось зазнати вашої гостинности, і я гадаю, що замок делла Реббіа, дуже старий і зруйнований, як ви кажете, не повалиться нам на голову. Хоч префект такий приємний, що з ним не бракує теми до розмови, by the bye[1], здається, я закрутила йому голову. Говорили й про вашу особу. Законники прислали йому з Бастії якісь признання одного шахрая, що сидить під замком, і признання ті такі, що мусять знищити останні ваші підозри; ваша ворожнеча, що колись мене турбувала, повинна віднині вщухати. Ви й уявити собі не можете, як мені це приємно. Коли ви від'їздили з прекрасною голосильницею, з рушницею в руці й хмурим поглядом, ви здалися мені більшим корсиканцем, ніж звичайно… аж занадто корсиканцем. Годі! я вам так багато написала, бо мені нудно. Префект від'їздить, леле! Ми подамо вам звістку, коли рушимо до ваших гір, а я дозволю собі написати панні Коломбі, щоб попросити в неї бруччо, ma solenne[2]. А тим часом перекажіть їй тисячу привітаннів. Мені у великій пригоді став її стилет — я розрізаю ним сторінки роману, що з собою привезла; але ця страшна зброя обурюється на такий ужиток і немилосердно дере мені книжку. Прощайте, пане, тато посилає вам his best love[3]. Слухайтесь префекта, він добрий порадник, і робить гаку з свого шляху, гадаю, ради вас; він їде на закладини в Корту; уявляю собі, що це має бути за пишна церемонія і дуже жалкую, що там не буду. Добродій у вишиваному сурдуті, підбитому шовком, з білим шарфом, в руках лопатка!.. і промова; і вся церемонія кінчиться тисячними криками: «живи, королю!» — Можете пишатися, що змусили мене заповнити чотири сторінки, але мені нудно, пане, ще раз кажу, а на цій підставі дозволяю й вам писати мені дуже довго. До речи, мене вельми дивує, що ви ще не повідомили мене про свій щасливий приїзд до П'єтранері-Кастле.

«Лідія».

 

«P. S. Прошу вас послухатися префекта і зробити, що він вам скаже. Ми разом обміркували, що так треба зробити, і це буде мені дуже приємно».

 
Орсо три чи чотири рази прочитав цього листа, в думці супроводячи кожне читання несчисленними коментарями; потім він написав довгу відповідь і сказав Саверії віднести її до односельця, що тієї ночи виїздив до Аяччо. Він уже мало що думав обгорювати з сестрою справжні чи там уявні підступи Баррічіні, — лист міс Лідії усе малював йому рожево; в ньому вже не було ні підозри, ні ненависти. Почекавши якийсь час, чи не зійде сестра, і не діждавшись її, він пішов спати з таким легким серцем, як уже давно з ним цього не було. Коломба, відрядивши Кіліну з таємними дорученнями, більшу частину ночи читала старі ділові листи. Перед світанком кілька камінців стукнуло їй у вікно; на це гасло вона вийшла в сад, відімкнула потайні двері й провела до хати двох чоловіків, дуже лихих на вигляд; перший клопіт їй був повести їх до кухні й дати їм поїсти. Що то були за люди, зараз довідаємося.
——————
  1. Між иншим.
  2. Національна корсиканська страва — сир з молоком. Ma solenne — але (щоб було) особливе, урочисте.
  3. Найкращі привітання.