|
Во Іудеї, во дні они,
Во время Ирода царя,
Кругом Сіона й на Сіоні
Романські пьяні легіони
Паскудились. А у царя,
У Ирода таки самого,
І у порогу й за порогом
Стояли ліктори. А царь
Лизав у ліктора халяву,
Щоб той ёму на те на все,
Хоч пів-динарія позичив.
А той кишенею трясе,
Виймає гроші і не лічить,
Неначе старцеві дає...
І пьяний Ирод знову пьє!
Як ось не в самім Назареті,
А в виѳлиємському вертепі
Марія сина родила
І в Виѳлиєм з малим пішла...
Біжить почтар із Виѳлиєма
І каже: „Царю! Так і так!
Зіновать, кукіль і будяк
Росте в пшениці! Кляте племя
Давидове у нас зійшло.
Зотни, поки не піднялось!“
— „Так що ж!“ промовив Ирод пьяний:
„По всёму царству постинать
Малих дітей; а то погані
Нам не дадуть доцарювать.“
Почтар — нівроку — був підпилий,
Оддав Анатові приказ,
Щоб тілько в Виѳлиємі били
Малих дітей.
Спаси ти нас,
Младенче праведний, великий
Од пьяного царя-владики!
Од гіршого ж Тебе спасла
Твоя преправедная Мати.
Та де ж нам тую матір взяти?
Ми серцем голі до гола!
Раби з кокардою на лобі...
Лакеї в золотій оздобі...
Онуча... сміття з помела
Ёго Величества! Та й годі.
24 Октября 1859. Петербургъ.
|
