Кобзарь (1876)/Том 1/Козацька доля
| ◀ Між скалами, неначе злодій | Кобзарь. Том 1 Козацька доля |
Ой чого ти почорніло ▶ |
|
|
На-що мені женитися?
На-що мені братись?
Будуть з мене молодого
Козаки сміятись.
„Оженився,“ вони скажуть,
„Голодний і голий;
Занапастив, нерозумний,
Молодую волю!“
Воно й правда. Що ж діяти?
Навчіть мене люде.
Іти хиба до вас в найми?
Чи до-ладу буде?
Ні, не буду чужі воли
Пасти-заганяти;
Не буду я в чужій хаті
Тещу поважати;
А буду я красуватись
В голубім жупані,
На конику вороному
Перед козаками.
Найду собі чорнобривку
В степу при долині —
Високую могилоньку
На тій Україні.
На весілля товариство
Вийде погуляти,
Та винесе самопали,
Викотить гармату.
Як понесуть товариша
В новую світлицю,
Загомонять самопали,
Гукнуть гаківниці.
Як положить отамана
В новій хаті спати,
Заголосить, як та мати,
Голосна гармата.
Гукатиме-кричатиме
Не одну годину,
І рознесе тую славу
По всій Україні.
1849. Надъ Араломъ.