Кобзарь (1876)/Том 1/Гайдамаки/Бенкет у Лисянці

by Тарас Шевченко

◀ Гупалівщина

Кобзарь. Том 1. Гайдамаки Тарас Шевченко Бенкет у Лисянці

Лебедин ▶

Бенкет у Лисянці.²⁴⁾

Смеркалося. Із Лисянки
Кругом засвітило:
Отто Гонта з Залізняком
Люльки, закурили.
Страшно-страшно закурили!
І в пеклі не вміють ²⁵⁾
От-так курить. Гнилий Тикич
Кровъю червоніє
Шляхецькою, жидівською;
А над ним палають
І хатина, і будинок;
Мов доля карає
Вельможного й неможного.
А серед базару
Стоїть Гонта з Залізняком,
Кричять: „ляхам кари!
Кари ляхам, щоб каялись!“
І діти карають.
Стогнуть, плачуть; один просить,
Другий проклинає;
Той молиться, сповідає
Гріхи перед братом,
Уже вбитим. Не милують,
Карають завзяті.
Як смерть люта, не вважають
На літа, на вроду
Шляхтяночки й жидівочки.
Тече кров у воду.
Ні каліка, ані старий.
Ні мала дитина
Не остались, — не вблагали
Лихої години.
Всі полягли, всі покотом;
Ні души живої
Шляхецької й жидівської.
А пожар удвоє
Розгорівся, розпалався
До самої хмари.

А Галайда знай гукає:
„Кари ляхам, кари!“
Мов скажений, мертвих ріже,
Мертвих віша, палить.
„Дайте ляха, дайте жида!
Мало мені, мало!
Дайте ляха, дайте крови
Наточить з поганих!
Крови море... мало моря...
Оксано! Оксано! ²⁶⁾
Де ти?“ крикне й сховається
В поломъї, в пожарі.
А тим часом гайдамаки
Столи вздовж базару
Поставили, несуть страву,
Де що запопали.
Щоб засвітла повечерять.
„Гуляй!“ загукали.
Вечеряють, а кругом їх
Пекло червоніє.
У поломъї повішані
На кроквах чорніють
Панські трупи. Горять крокви
І падають з ними.
„Пийте, діти! пийте, лийте!
З ланами такими
Може ще раз зострінемось,
Ще раз погуляєм.“
І поставець одним духом
Залізняк черкає.
„За прокляті ваши трупи,
За души прокляті
Ще раз випью! Пийте, діти!
Випьєм, Гонто, брате!“
— „Пострівай, я дожидаю,
Що ляхи прокляті...“
Ярема встав: „які ляхи?“
— „Отто бо завзятий!
Пий горілку, мій голубе!“
„Які ляхи, брате?“
— „По тім боці, у будинку
Заперлись прокляті!“
„Розвіємо!“ — „Шкода муру,
Старосвітська штука!
А ще гірше, Богданові
Мурували руки!“
„Богданові? шкода, шкода
Гетьманської праці.“
— „Я послав сказать проклятим,
Щоб видали Паца.
Помилую! Не видадуть —
Порох засилаю...
Потайники вже зроблені...“
„І ляхи гуляють?
Лічить зорі? Добре, брате!
А поки що буде,
Випьем чарку! — „Добре, випьем!“
„Пийте, добрі люде,
Та не дуже, бо ще може
Не кончили кари!“
„Не кончили!... Пийте, бийте!
Грай, співай, кобзарю!
Не про дідів, бо не згірше
Й ми ляхів караєм;
Не про лихо, бо ми ёго
Не знали й не знаєм.
Веселої утни, старче,
Щоб земля ломилась, —
Про вдовицю-молодицю,
Як вона журилась.“

(Кобзарь грає й приспівує.)
„Од села до села
Танці та музики:
Курку, яйця продала —
Маю черевики.
Од села до села
Буду танцювати:
Ні корови, ні вола —
Осталася хата.
Я оддам, я продам
Кумові хатину,
Я куплю, я зроблю
Яточку під тином;
Торгувать, шинкувать
Буду чарочками,
Танцювать та гулять
Таки з паробками.
Ох ви, дітки мої,
Мої голубьята,
Не журіться, подивіться,
Як танцює мати.
€ама в найми піду,
Діток в школу оддам,
А червоним черевичкам
Таки дам, таки дам!“

— „Добре! добре! Ну, до танців,
До танців, кобзарю!“
Сліпив вшкварив — навприсядки
Пішли по базару,
Земля гнеться. „Нумо, Гонто!“
— „Нум, брате Максиме!
Ушкваримо, мій голубе,
Ноки не загинем!“

 „Не дивуйтеся дівчата,
 Що я обідрався;
 Бо мій батько робив гладко,
 То й я в ёго вдався.“

— „Добре, брате, їй же Богу!“
— „А ну, ти, Максиме!“
— „Пострівай лиш!“

„От-так чини, як я чиню,^[1]
Люби дочку аби-чию
Хоч попову, хоч дякову,
Хоч хорошу мужикову.“

Всі танцюють, а Галайда
Не чує, не бачить.
Сидить собі кінець стола, ²⁷⁾
Тяжко-важко плаче,
Як дитина. Чого б, бачться?
В червонім жупані,
І золото, і слава є,
Та нема Оксани;
Ні з ким долю поділити,
Ні з ким заспівати;
Один, один сиротою
Мусить пропадати. ²⁸⁾
А того, того й не знає,
Що ёго Оксана
По тім боці за Тикичем
В будинку з панами,
З тими самими ляхами,
Що замордували
Її батька. Недолюди!
Тепер заховались
За мурами, та дивитесь
Як жиди капають,
Брати ваші! А Оксана
В вікно поглядає
На Лисянку засвічену.
„Де-то мій Ярема?“
Сама думає. Не знає,
Що він коло неї,
У Лисянці, не в свитині,
В червонім жупані,
Сидить один та думає:
„Де моя Оксано!
Де вона, моя голубка
Приборкана, плаче?“
Тяжко ёму.
 А із яру
В кире! козачій
Хтось крадеться.
 „Хто ти такий?“
Галайда питає.
„Я посланець пана Гонти.
Нехай погуляє,
Я підожду.“
 — „Ні, не діждеш.
Жидівська собако!“
— „Ховай Боже, який я жид!
Бачиш? Гайдамака! ²⁹⁾
Ось копійка... подивися...
Хиба ти не знаєш?“
— „Знаю, знаю,“ і свячений
З халяви виймає.
„Признавайсь, проклятий жиде,
Де моя Оксана?“
Та й замахнувсь.
 „Ховай Боже!...
В будинку... з панами...
Вся в золоті...“
 — „Виручай же!
Виручай, проклятий!“
— „Добре, добре... Які ж бо ви,
Яремо, завзяті!
Іду зараз і виручу:
Гроші мур ламають, —
Скажу ляхам — замість Паца...“
— „Добре, добре! знаю.
Іди швидче!“
 — „Зараз, зараз!
Гонту забавляйте
З пів-упруга, а там нехай.
Ідіть же гуляйте...
Куди везти?“
 — „У Лебедин! ¹⁸
У Лебедин, — чуєш?“
— „Чую, чую.“
 І Галайда
З Гонтою танцює.
А Залізняк бере кобзу:
„Потанцюй, кобзарю,
Я заграю.“
 Навприсядки
Сліпий по базару
Оддирає постолами,
Додає словами:
„На городі пустирнак, пустирнак;
Чи я ж тобі не козак, не козак?
Чи я ж тебе не люблю, не люблю?
Чи я ж тобі черевичків не куплю?

Куплю, куплю, чорнобрива,
Куплю, куплю того дива.
Буду, серце, ходить.
Буду, серце, любить.“

„Ой гоп гопака!
Полюбила козака,
Та рудого, та старого —
Лиха доля така.
Іди ж, доле, за журбою,
А ти, старий, за водою,
А я — так до шинку.
Випью чарку, випью другу,
Випью третю на потугу,
Пьяту, шосту, та й кінець.
Пішла баба у танець,
А за нею горобець,
Викрутасом-вихилясом...
Молодець горобець!
Старий рудий бабу кличе,
А та ёму дулі тиче:
„Оженився, сатано, —
„Заробляй же на пшоно:
„Треба діток годувать,
„Треба діток одягать;
„А я буду добувать;
„А ти старий не гріши,
„Та в запічку колиши,
„Та мовчи, не диши!“

„Як була я молодою преподобницею, ^[2]
Повісила хвартушину над віконницею;
Хто йде — не мине,
То кивне, то моргне.
А я шовком вишиваю,
В кватирочку виглядаю:
Семени, Ивани!
Надівайте жупани,
Та ходімо догуляймо,
Та сядемо заспіваймо.“

„Заганяйте квочку в бочку,
А курчата в вершу.“

 „І... гу!
Загнув батько дугу,
Тягне мати супоню,
А ти завьяжи, доню.“
„Чи ще? чи годі?
 — „Ще, ще,
Хоч погану! сами ноги носять.“
„Ой сип сирівець
Та криши опеньки:
Дід та баба, то й до ладу, —
Обоє раденькі.

„Ой сип сирівець
Та криши петрушку:



„Ой сип сирівець,
Та накриши хріну:



„Ой сип воду, воду
Та пошукай броду, броду...“
— „Годі! годі!“ кричить Гонта: ³⁰⁾
„Годі, погасає.
Світла, діти!... А де Лейба?
Що ёго немає?
Найти ёго та повісить.
Петелька свиняча!
Гайда, діти! погасає
Каганець козачий!“
А Галайда: „Отамане!
Погуляймо, батьку!
Дивись — горить; на базарі
І видко, і гладко.
Потанцюєм. Грай, кобзарю!“
— „Не хочу гуляти!
Огню, діти! дёгтю, клоччя!
Давайте гармати;
В потайники пустіть огонь!
Думають, жартую!“
Заревіли гайдамаки:
„Добре, батьку! чуєм!“
Через греблю повалили,
Гукають, співають.
А Галайда кричить: „Батьку!
Стійте!... пропадаю!
Пострівайте, не вбивайте:
Там моя Оксана.
Годиночку, батьки мої!
Я її достану!“
„Добре, добре!... Залізняче,
Гукни, щоб палили.
Преподобиться з ляхами!...
А ти, сизокрилий,
Найдеш иншу.“
 Оглянувся —
Галайди немає.

Ревуть гори, і будинок
З ляхами гуляє
Коло хмари. Що осталось,
Пеклом запалало...
„Де Галайда?“ Максим кличе.
І сліду не стало... ³¹⁾
Поки хлопьята танцювали,
Ярема з Лейбою прокрались
Яж у будинок, в самий лёх;
Оксану вихопив чуть живу
Ярема з лёху, та й полинув
 У Лебедин...

---

---

1. У вид. 1841 ці вірші — курсивом. Ред.
2. У вид. 1841 р. — курсив. Ред.