Книги битія українського народу (1921)/Книги битія українського народу
| ◀ Передмова | Книги битія українського народу Книги битія українського народу |
Словарець менше зрозумілих слів і форм ▶ |
|
|
——————
1. Бог создав світ: небо і землю і населив усякими тварями і поставив над усею тваррю чоловіка і казав йому плодитися і множитися і постановив, щоб род чоловічеський поділився на коліна і племена, і кожному колінові і племену дарував край жити, щоб кожне коліно і кожне племено шукало Бога, котрий од чоловіка недалеко, і покланялись би Йому всі люде і вірували в Його, і любилиб Його, і булиб усі щасливі.
2. Але род чоловічий забув Бога і оддався діяволу, і кожне племено вимислило собі богів, і в кожному племену народи повидумували собі богів, і стали за тих богів биться, і почала земля поливатися кровю і усіватися попелом і костями, і на всім світі сталось горе, і біднота і хороба, і нещастя і незгода.
3. І так покарав людей справедливий Господь потопом, війнами, мором і найгірше неволею.
4. Бо єдин єсть Бог істинний і єдин він царь над родом чоловічим, а люде як поробили багато богів, то з тим укупі поробили багато царів, бо як у кожному кутку був свій бог, так у кожному кутку став свій царь, і стали люде биться за своїх царів, і пуще стала земля поливатися кровію і усіватися попелом і костями, і умножились на всім світі горе, біднота, і хороба, і нещастя і незгода.5. Нема другого Бога — тільки один Бог, що живе високо на небі, превездісий Духом святим своїм, і хоч люде поробили богів в постаті звіриної і чоловічої зо страстями і похотями, а то не боги, а то страсті і похоті, а правив над людьми отець страстей і похотей, чоловікоубійця діявол.
6. Немає другого царя, тільки один Царь — Небесний Утішитель, хоч люде і поробили собі царів в постаті своїх братів-людей, зо страстями і похотями, а то не були царі правдиві, бо царь — єсть то такий, що править над усіма — повинен бути розумнійший і найсправедливійший над усіх, а розумнійший і найсправедливійший єсть Бог, а ті царі — зо страстями і похотями, і правив над людьми отець страстей і похотей, чоловікоубійця діявол.
7. І ті царі лукаві побрали з людей таких, що були сильнійші, або їм нужнійші, і назвали їх панами, а других людей поробили їх невольниками, і умножились на землі горе, біднота і хороба, і нещастя і незгода.
8. Два народи на світі буди дотепнійші: Євреї і Греки.
9. Євреїв сам Господь вибрав і послав до їх Мойсея, і постановив їм Мойсей закон, що приняв од Бога на горі Синайській, і постановив, щоб усі були рівні, щоб не було царя між ними, а зналиб одного царя — Бога Небесного, а порядок давалиб судді, которих народ вибірав голосами.
10. Але Євреї вибрали собі царя, не слухаючи старця святого Самуїла, і Бог тодіж показав їм, що вони негаразд зробили, бо хоч Давид був луччий з усіх царей на світі, однак його Бог попустив у гріх, що він одняв у сусіда жінку: сеж так було, аби люде зрозуміли, що хоч який добрий чоловік буде, а як стане самодержавно панувати, то зледащіє. І Соломона, мудрійшого з усіх людей, Бог попустив у саме велике кепство — ідолопоклонство, аби люде зрозуміли, що хоч який буде розумний, а як стане самодержавно панувати, то одуріє.
11. Бо хто скаже сам на себе: „Я луччий од всіх і розумнійший над всіх, усі мусять мені коритися і за пана мене уважати і робить те, що я здумаю“ — той зогрішає первородним гріхом, которий погубив Адама, коли він, слухаючи діявола, захотів порівнятися з Богом і здурів; — той навік подобиться самому діяволу, которий хотів стать в рівню з Богом і упав у пекло.
12. Єдин бо єсть Бог і єдин він Царь, Господь неба і землі.
13. Тим і Євреї, як поробили собі царів і забули єдиного Царя Небесного, зараз одпали і од істинного Бога і почали кланятися Ваалу і Дагону.
14. І покарав їх Господь: пропало і царство їх, і всіх забрали у полон Халдеї.
15. А Греки сказали: „Не хочем царя, хочемо бути вільні і рівні“.
16. І стали Греки просвіщенні над усі народи і пішли од їх науки, іскуства і умисли, що тепер маємо. А се сталося затим, що не було у них царей.
17. Але Греки не дізнались правдивої свободи, бо хоч одріклися царей земних, та не знали Царя Небесного і вимишляли собі богів, і так царей у їх не було, а боги були, тим вони в половину стали такими, якими булиб, колиб у них не було богів і зналиб Небесного Бога, бо хоч вони багато говорили про свободу, а свободні були не всі, а тільки одна частка народа, прочіж були невольниками, і так царів не було, а панство було: а то все рівно, якби у їх було багато царків.18. І покарав їх Господь: бились вони між собою і попали в неволю іспершу під Македонян, а вдруге до Римлян.
І так покарав Господь род чоловічеський: що найбільша часть його, сама просвіщенна, попалась в неволю до римських панів, а потім до римського імператора.
19. І став римський імператор царем над Народами і сам себе нарік богом.
20. Тоді возрадувався діявол і все пекло з ним. І сказали в пеклі: „Оттепер уже наше царство; чоловік далеко одступив од Бога, коли один нарік себе царем і богом вкупі“.
21. Але в той час змилувався Госдодь, Отець Небесний, над родом чоловічим і послав на землю Сина Свого, щоби показать людям Бога, Царя і Пана.
22. І прийшов Син Божий на землю, щоб одкрити людям істину, щоб тая істина свободила род чоловічий.
23. І навчав Христос, що всі люде братія і ближні, всі повинні любить попереду Бога, а потім один другого, і тому буде найбільшая шана од Бога, хто душу свою положить за други своя. А хто перший між людьми хоче бути, повинен бути всім слугою.
24. І сам на собі приклад показав: був розумнійший і справедливійший з людей, стало буть Царь і Пан, а явився не в постаті земного царя і пана, а народився в яслах, жив у бідності, набрав учеників не з панського роду, не з учених фільософів, а з простих рибалок.
25. І став народ прозрівать істину: і злякалися фільософи і люде імператора римського, що істина бере верх, а за істиною буде свобода, а тоді вже не так легко буде дурить і мучить людей.26. І засудили на смерть Ісуса Христа, Бога, Царя і Пана і претерпів Ісус Христос оплеванія, заушенія, бієнія, хрест і погребеніє за свободу роду чоловічого тим, що не хотіли приняти його за царя і пана, бо мали другого царя — кесаря, що сам себе нарік богом і пив кров людськую.
27. А Христос-Царь свою кров пролив за свободу рода чоловічого і оставив на віки кров свою для питанія вірним.
І воскрес Христос в третій день і став Царем неба і землі.
28. Ученики його, бідні рибалки, розійшлись по світу і проповідували істину і свободу.
29. І ті, що приймали слово їх, стали братами між собою — чи були преж того панами або невольниками, фільософами або невченими — усі стали свободними кровію Христовою, котору зарівно приймали, і просвіщенними світом правди.
30. І жили христіяне братством, усе у них було общественне, і були у них вибрані старшини; і ті старшини були всім слугами, бо Господь так сказав: „Хто хоче бути першим, повинен бути всім слугою“.
31. Тоді імператори римськії і пани і чиновні люде і вся челядь їх і фільософи піднялись на христіянство і хотіли викоренити Христову віру, і гибли христіяне, їх і топили, і вішали, і в чверті рубали, і пекли, і залізними гребінками скребли, і инні тьмочисленнії муки їм чинили.
32. А віра Христова не уменшалась, а чим гірше кесарі і попи лютували, тим більше було вірующих.
33. Тоді імператори з панами змовились і сказали поміж собою: „Уже нам не викоренити христіянства; піднімемось на хитрощі, приймемо її самі, перевернемо ученіє Христово так, щоб нам добре було, тай обдуримо народ“.
34. І почали царі приймати христіянство і казали: „От, бачите, можна бути і христіянином і царем вкупі“.
35. І пани приймали христіянство і казали: „От, бачите, можна бути христіянином і паном вкупі“.
36. А того не уважали, що мало сього, щоб тільки назваться: бо сказано: „Не всяк глаголяй ми: Господи, Господи! — внидеть в царство небесноє, но творяй волю отца моєго, іже єсть на набесіх“.
37. І піддурили архиєреїв і попів і фільософів, а ті і кажуть: „Істинно так воно єсть, аджеж і Христос сказав: „Воздадіте кесарево кесареві, а Божиє Богові“, і Апостол говорить: „Всяка власть од Бога“. Так уже Господь установив, щоб одні були панами і багатими, а другі були нищими і невольниками“.
38. А казали вони неправду: хоч Христос сказав: „Воздадіте кесарево кесареві“, а се тим, що Христос не хотів, щоби були бунти та незгода, а хотів, щоб мирно і любязно розійшлась віра і свобода, бо коли христіянин буде воздавать нехристіянському кесареві кесарево — платить подать, сповнять закон, то кесарь, принявши віру, повинен одріктись свого кесарства, бо він тоді, будучи першим, повинен бути всім слугою; і тодіб не було кесаря, а був би єдин царь — Господь Ісус Христос.
39. І хоча Апостол сказав: „Всяка власть од Бога“, а не єсть воно те, щоб кожний, що захватив власть, був сам од Бога. Уряд і порядок і правленіє повинні бути на землі: так Бог постановив, і єсть то власть, і власть та од Бога, але урядник і правитель повинні підлягать закону і сонмищу, бо і Христос повеліває судиться перед сонмищем, і так, як урядник і правитель — перші, то вони повинні бути слугами, і не достоїть їм робить те, що здумається, а те, що постановлено, і не достоїть їм величаться та помпою очи одводити, а достоїть їм жити просто і працювати для общества пильно, бо власть їх од Бога, а самі вони грішні люде, і самі посліднійші, бо усім слуги.
40. А сьому ще гірша неправда: буцім установлено од Бога, щоб одні панували і багатілись, а другі були у неволі і нищі, бо не булоб сього, скороб приймали щире Євангеліє: пани повинні свободити своїх невольників і зробиться їм братами, а багаті повинні наділяти нищих, і нищі сталиб также багаті; якби була на світі любов христіянська в серцях, то так булоб: бо хто любить кого, той хоче, щоб тому було так же хорошо, як і йому.
41. І ті, що так казали, і тепер кажуть і переверчують Христово слово, ті оддадуть одвіт в день судний. Вони скажуть судді: „Господи! Не в твоє ли імя пророчествовах?“ А судія скаже їм: „Не вім вас“.
42. Таким викладом зопсували царі, пани та вчені свободу христіянську.
43. Благодать дана всім язикам, а спершу коліну Яфетову, бо Симово через жидів отвергнуло Христа, і перешла благодать до племен грецького, романського, німецького, славянського.
44. І Греки, прийнявши благодать, покаляли її, бо вони прийняли нову віру і не зовлеклись ветхого чоловіка зо страстями і похотями, оставили при собі і імператорство, і панство, і пиху царськую, і неволю: і покарав їх Господь: чахло, чахло грецьке царство тисячу років, счахло зовсім і попало до Турків.
45. Романське племено — Влохи, Французи, Гишпане — приняло благодать, і стали народи увіходить у силу і нову жизнь, і просвіщенність, і благословив їх Господь, бо лучче вони прийняли св. віру, ніж Греки, одначе не зовсім зовлеклись ветхого чоловіка з страстями і похотями, оставили і королей і панство, і вимислили голову христіянства — Папу, і той Папа видумав, що він має власть над усім світом христіянським, і ніхто не повинен судити його, а що він здумає, то буде гарно.
46. І племено німецьке — народи німецькі — приняли благодать і стали увіходить у пущу силу і жизнь нову і просвіщенність, і благословив його Господь, бо вони ще лучче прийняли віру ніж Греки і Романці, і зявивсь у них Лютер, которий почав учити, що повинно христіянам жити так, як жили до того часу, коли поприймали і попереверчували ученіє Христово царі і пани, і щоб не було неподсудимого голови над Церквою христіянською — Папи, єсть бо єдин глава всім — Христос. Але і Німці не зовлеклися ветхого чоловіка, бо зоставили у себе і королів і панів і ще гірше дозволили замість папи і епископів орудувать Церквою Христовою королям і панам.
47. І сталась послідняя лесть гірша першої, бо не тільки у Німців королі, але і у других землях взяли верх надо всім і, щоб удержати народ у ярмі, поробили ідолів, одвертали людей од Христа і казали кланятися ідолам і биться за них.
Бо то все рівне, що ідоли: хоча Французи були хрещені, одначе менше шанували Христа, ніж честь національну — і се такого ідола їм зроблено, — а Агличане кланялись золоту і мамоні, а другі народи также своїм ідолам, і посилали їх королі і пани на заріз за шматок землі, за табак, за чай, за вино — і табак і чай і вино стали у них богами; речено: „Ідеже сокровище, там сердце ваше“. Серце христіянина з Ісусом Христом, а серце ідопоклонникове з своїм ідолом. І стало, як каже Апостол, їх богом — чрево.48. І вимислили одщепенці нового бога, сильнійшого над усіх дрібних боженят, а той бог називався по французськи еґоїзм або інтерес.
49. І фільософи почали кричати, що то кепство — вірувати в Сина Божого, що немає ні пекла, ні раю, і щоб усі покланялись еґоїзмові або інтересові.
50. А до всього того довели королі та пани: і звершилася міра їх плюгавства: праведний Господь послав свій меч обоюдоострий на рід прелюбодійний; збунтувались Французи і сказали: „Не хочем, щоб були у нас королі та пани, а хочем бути рівні й вільні“.
51. Але тому не можна було статися, бо тільки там свобода, де Дух Христов, а Дух Божий уже передтим вигнали з Францівщини королі та маркізи та фільософи.
52. І Французи короля свого забили, панів прогнали, а самі почали різатися і дорізались до того, що пішли у гіршую неволю.
53. Бо на їх Господь хотів показать усім язикам, що нема свободи без Христової віри.
54. І з тої пори племена романське і німецьке турбуються і королів і панство вернули, і про свободу кричать, і немає в їх свободи, бо нема свободи без віри.
55. А племено славянське, то найменший брат у сімї Яфетовій.
56. Трапляється, що менший брат любить дуже отця, одначе получає долю меншу проти старійших братів, а потім, як брати старші своє потратять, — а менший збереже своє, то і старійших виручає.
57. Племено славянське ще до принятія віри не йміло ані царей, ані панів, і всі були рівні, і не було у них ідолів, і кланялися Славяне одному Богу, Вседержителю, ще Його й не знаючи.
58. Як уже просвітились, старійші брати, Греки, Романці, Німці, тоді Господь і до менших братів Славян послав двох братів Константина і Методія, і духом святим покрив їх Господь, і переложили вони на славянську мову святеє письмо і одправувать службу Божую постановили на тійже мові, якою всі говорили посполу, а сього не було ні у Романців, ні у Німців, бо там по латинськи службу одправували так, що Романці мало, а Німці овсі не второпали, що їм читано було.
59. І скоро Спавяне приймували віру Христову так, як ні один народ не приймував.
60. Але було два лиха у Славян: одно — незгода між собою, а друге — те, що вони, як менші брати, усе переймали од старійших, чи до діла, чи не до діла, не бачучи того, що у їх своє було лучче, ніж братівське.
61. І поприймали Славяне од Німців королів і князів і бояр і панів, а преж того королі були в їх вибрані урядники і не чванились перед народом, а обідали з самим простим чоловіком зарівно, і самі землю орали, а то вже у їх стала і пиха і помпа і гвардія і двор.
62. І панів у Славян не було, а були старшини: хто старійший літами, і до того розумнійший, того на раді слухають — а то вже стали пани, а у їх невольники.
63. І покарав Господь славянське племено гірше, ніж другії племена; бо сам Господь сказав: „Кому дано більше, з того більше і зищеться“. І попадали Славяне в неволю до чужих: Чехи і Полабці до Німців, Серби і Болгари до Греків і до Турок, Москалі до Татар.
64. І здавалось: от згине і племено славянське, бо ті Славяне, що жили около Лаби і Поморря Балтицького, ті пропали так, що і сліду їх не осталось.
65. Але не до кінця прогнівився Господь на племено славянське, бо Господь постановив так, щоб під сим племеном збулось писаніє: „Камень, єгоже не брегоша зиждущії, той бисть во главу угла“.
66. По многих літах стало в Славянщині три непідлеглих царства: Польща, Литва і Московщина.
67. Польща була з Поляків; і кричали Поляки: „І у нас свобода і рівність!“ Але поробили панство, і одурів народ польський, бо простий люд попав у неволю, саму гіршу, яка де-небудь була на світі, і пани без жодного закону вішали і вбивали своїх невольників.
68. Московщина була з Москалів: і була у їх велика Річ Посполита Новгородська, вільна і рівна, хоч не без панства; і пропав Новгород за те, що і там завелось панство, і царь московський взяв верх над усіма Москалями, а той царь узяв верх, кланяючись Татарам, і ноги цілував ханові татарському, бусурману, щоб допоміг йому держати в неволі неключимій народ московський христіянський.
69. І одурів народ московський і попав у ідолопоклонство, бо царя свойого нарік богом, і усе, що царь скаже, те уважав за добре так, що царь Іван в Новгороді душив та топив по десятку тисяч народу, а літописці, розказуючи те, звали його христолюбивим.
70. А в Литві були Литвяки, то ще до Литви належала Україна.
71. А Литва поєдналась з Польщею. І поєдналась Україна з Польщею, як сестра з сестрою, як єдиний люд славянський до другого люду славянського, нерозділимо і незмісимо, на образ іпостасі божої нероздільної і незмісимої, як колись поєднаються усі народи славянські поміж собою.
72. І не любила Україна ні царя, ні пана, скомпонувала собі козацтво, єсть то істеє братство, куди кожний пристаючи, був братом других — чи він був преж того паном, чи невольником, аби христіянин, і були козаки між собою всі рівні, і старшини вибірались на раді і повинні були слугувати всім по слову Христовому, і жодної помпи панської і титула не було між козаками.
73. І постановили вони чистоту христіянську держати, тим старий літописець говорить об козаках: „Татьби же і блуд ніже іменуються у них“.
74. І постановило козацтво віру святую обороняти і визволяти ближніх своїх з неволі. Тимто гетьман Свирговський ходив обороняти Волощину, і не взяли козаки миси з червонцями, як їм давали за услуги, не взяли тим, що кров проливали за віру та за ближніх і служили Богу, а не ідолу золотому.
А Сагайдашний ходив Кафу руйнувати і визволив кільканадцять тисяч невольників з вічної підземної темниці.
75. І багато лицарів таке робили, що не записано в книгах мира сего, а записано на небі, бо за їх були перед Богом молитви тих, котрих вони визволили з неволі.
76. І день одо дня росло і умножалося козацтво, і незабаром булиб на Вкраїні усі козаки, усі вільні і рівні, і не малаб Україна над собою ні царя, ні пана, опріч Бога єдиного, і дивлячись на Україну, так би зробилось і в Польщі, а там і в других славянських краях.
77. Бо не хотіла Україна іти у слід язиків, а держалась Закону Божого, і всякий чужестранець, заїхавши в Україну, дивувався, що ні в одній стороні на світі так щиро не молються богу, ніде муж не любив так своєї жони, а діти своїх родителей; а коли пани та єзуїти хотіли насильно повернуть Україну під свою власть, щоб Українці-христіяне повірили, буцім справді усе так і єсть, що Папа скаже — тоді на Україні зявилися братства так, як були у перших христіян, і всі, записуючись у братство, був би він пан чи мужик, називались братами. А се для того, щоб бачили люде, що в Україні осталась істинная віра, і що там не було ідолів, тим там єресі жодної не зявилося.
78. А се панство побачило, що козацтво росте, і всі люде скоро стануть козаками, єсть то вільними, заказали зараз своїм крепакам, щоб не ходили в козаки, і хотіли забить народ простий, як скотину, так, щоб у йому не було ні чувствія, ні розуму, і почали пани обдирати своїх крепаків, оддали їх жидам на такую муку, що подобную творили тільки над первими христіянами: драли із їх з живих шкури, варили в котлах дітей, давали матерям собак грудями годувати.
79. І хотіли пани зробить із народа дерево, або камінь, і стали їх не пускать…[1] в церков хрестить дітей і вінчатися і причащатися і мертвих ховати, а се для того, щоб народ простий утеряв навіть постать чоловічу.
80. І козацтво стали мучить і нівечить, бо таке рівне братство христіянське стояло панам на перешкоді.
81. Але не так зробилось, як думали пани, бо козацтво піднялось, а за їм увесь простий народ; вибили і прогнали панів, і стала Україна земля козацька вільна, бо всі були рівні і вільні, але не надовго.
82. І хотіла Україна знову жити з Польщою по братерськи — нерозділимо і незмісимо, але Польща жодною мірою не хотіла одріктись свого панства.
83. Тоді Україна пристала до Московщини і поєдналась з нею, як єдиний люд славянський з славянським, нерозділимо і незмісимо, на образ іпостасі Божої нерозділимої і незмісимої, як колись поєднаються усі народи славянські між собою.84. Але скоро побачила Україна, що попалась у неволю, бо вона по своїй простоті не пізнала, що таке було царь московський, а царь московський усе рівно було, що ідол і мучитель.
85. І одбилась Україна од Московщини, і не знала бідна, куди прихилить голову.
86. Бо вона любила і Поляків і Москалів, як братів своїх, і не хотіла з ними розбрататися, вона хотіла, щоб всі жили вкупі, поєднавшись, як один народ славянський з другим народом славянським, а ті два — з третім, і булоб три Речі Посполиті в однім союзі, нерозділимо і незмісимо, по образу Тройці Божої, нероздільної і незмісимої, як колись поєднаються між собою усі народи славянські.
87. Але сього не второпали ні Поляки, ні Москалі. І бачуть ляцькі пани і московський царь, що нічого не зробить з Україною, і сказали поміж собою: не буде України ні тобі, ні мені, роздеремо її по половині, як Дніпро її розполовинив: лівий бік буде московському царю на поживу, і правий бік польським панам на поталу.
88. І билась Україна літ пятдесять, і єсть то найсвятійша і найславнійша війна за свободу, яка тільки єсть в історії, а розділ України єсть найпоганійше діло, яке тільки можна знайти в історії.
89. І вибилась з сил Україна: і вигнали Ляхи козацтво з правого боку Дніпрового, і запанували пани над бідним остатком вільного народу.
90. А на лівім боці ще держалось козацтво, але час од часу попадало у неключиму неволю московському цареві, а там петербургському імператорові, бо останній царь московський і первий імператор петербургський положив сотні тисяч в канавах і на костях збудував собі столицю.
91. А Німка цариця Катерина, курва всесвітна, безбожниця, убійниця мужа свого, в останнє доконала козацтво і волю, бо, одібравши тих, котрі були в Україні старшими, наділила їх панством і землями, понадавала їм вільну братію в ярмо і поробила одних панами, а других невольниками.
92. І пропала Україна, але так тільки здається.
93. Не пропала вона; бо вона знати не хотіла ні царя, ні пана, а хоч і був царь, та чужий, і хоч були пани, та чужі; і хоч з української крови були ті вирідки, одначе не псували своїми губами мерзенними української мови і самі себе не називали Українцями, а істий Українець, хоч би він був простого, хоч панського роду тепер, повинен не любити ні царя, ні пана, а повинен любити і памятувати одного Бога — Ісуса Христа, Царя і Пана над небом і землею.
Так воно було прежде, так і тепер зосталось.
94. І Славянщина хоч терпіла і терпить неволю, та не сама її сотворила, бо і царь, і панство не славянським духом сотворено, а німецьким або татарським. І тепер в Росії хоч і є деспот-царь, одначе він не Славянин, а Німець, тим і урядники у його Німці, оттого і пани хоч і єсть в Росії, та вони швидко перевертуються або в Німця, або в Француза, а істий Славянин не любить ні царя, ні пана, а любить і памятує одного Бога — Ісуса Христа, Царя над небом і землею.
Так воно було прежде, так і тепер зосталось.
95. Лежить в могилі Україна, але не вмерла. Бо голос її, голос, що звав всю Славянщину на свободу і братство, розійшовся по світу славянському.
96. І одізвався він, той голос України, в Польщі, коли 3 мая постановили Поляки, щоби не було панів, і всі булиб рівні в Речі-Посполитій: а того хотіла Україна ще за 120 літ до того.
97. І не допустили Польщу до того і розірвали Польщу, як прежде розірвали Україну.98. І се їй так і треба, бо вона не послухала України і погубила сестру свою.
99. Але не пропаде Польща, бо її збудить Україна, котора не памятуєть зла і любить сестру свою так, як би нічого не було між ними.
100. І голос України одізвався в Московщині, коли після смерти царя Олександра хотіли Руські прогнати царя і панство і установити Річ Посполитую і Славян поєднати по образу іпостасей Божественних — нерозділимо і незмісимо: а сього Україна ще за двісті років до того хотіла.
101. І не допустив до того деспот: одні положили живот свій на шибениці, других закатували в копальнях, третіх послали на заріз Черкесові.
102. І панує деспот-кат над трьома народами славянськими, править через Німця, псує-калічить, нівечить добру натуру славянську — і нічого не зробить.
103. Бо голос України не затих.
І встане Україна з своєї могили і знову озоветься до всіх братів своїх Славян, і почують крик її, і встане Славянщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні крепака, ні холопа — ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у Хорутан, ні у Сербів, ні у Болгар.
104. І Україна буде непідлеглою Річчю Посполитою в Союзі Славянськім.
Тоді скажуть всі язики, показуючи рукою на те місто, де на карті буле намальована Україна: „От камень, єгоже не брегоша зиждущії, той бисть во главу угла“.
- ↑ Тут пропущене одно невідчитане слово.