Камена
Микола Зеров
Примітки
Київ: Слово, 1924
I.

НА ОТРИСІ (стор. 7).

Отрис — гірський кряж Північної Греції, поблизу Ети, у Тесалійській долині. На північному похилі гори — містечко Тавмаке (од thaumazein — дивуватися), славне своїм краєвидом. З околиць містечка несподівано розгортається ціла панорама: долина Тесалії, море, скелі Евбеї та гірські пасма Тифреста, Олімпу й Парнаса.

 

ХІРОН (стор. 8).

Хірон — найзнаменитіший з кентаврів, фантастичного племени пів-людей, пів-коней, яким грецька уява заселила підгірря Тессалії в героїчну добу. Педагог (вихователь багатьох героїв) і ворожбит, музика й лікар, — Хірон, єдиний з кентаврів, переміг змисловість і звірячу хіть свого племени. По смерті, взятий на небо, перетворився на сузірря Стрільця.

Високий гребінь свій підносить Ета. Ета — високий гірський хребет на межі Середньої й Північної Греції. Один із шпилів хребта звався Pyra і уважався місцем, де Геракл спалив себе на вогнищу.

Сім очеретин. Fistula або Syrinx, пастуша сопілка; складалася найчастіше з семи очеретин, одна одної коротших, вирівняних по верхній лінії і зліплених воском.

Вмить перетворений на мед Гімета. Гімет — гора поблизу Атен, вкрита запашним тім'яном і відома своїм медом.
 

НАВСИКАЯ (стор. 10).

Навсикая — найчарівніший з жіноцьких образів Гомерових поем. Зустріч Одиссея з Навсикавю — у VI-ій рапсодії „Одиссеї“.

 

ДІВА (стор. 11).

І землю грішну кинула Астрея. Астрея — Діва-Правда, що з кінцем золотого віку залишила землю і відтоді сяє на небі сузіррям Діви. Колос — головна зоря в сузіррі Діви.

 

СКОРПІОН (стор. 12).

І Антарес як искорка червона. Антарес — найбільша зоря в сузіррі Скорпіона.

І друг Стрілець… див. примітку до сонета „Хірон“.

 

ГІЛЬГАМЕШ (стор. 13).

Герой глибокодумного Вавилонського епосу, знайденого і прочитаного коло п'ятидесяти років назад (1872 р., Джордж Сміт). — Цар Урука, велетень і вояк Гільгамеш по смерті свого приятеля Еабані тяжко замислюється над вічною загадкою життя й смерти. Блукаючи по світах, він прибивається на щасливий острів серед моря, де живе давній праведник Ут-Напіштим, вавилонський Ной, єдиний з людей, що врятувався з сім'єю під час всесвітнього потопу. Ут-Напіштим розповідає про потоп, про свій корабель, на якому він урятувався, про безсмертя, яким нагородили його боги. Він навчає Гільгамеша, як дістати овочів з дерева життя. Гільгамеш дістає ті овочі, але Змій підступається до нього: герой тратить свою здобич, і людський рід зостається смертним.

Прекрасний російський переклад поеми належить покійному Гумільову (Спб. 1919).

 

ЄГИПЕТ (стор. 14).

Дрімливий Ніл, окрадений Луксор. Луксор — сучасний посілок на руїнах давніх Єгипетських Фів (Теб), Луксорський храм — найкращий пам'ятник єгипетського будівництва.

 

ТЕЗЕЙ (стор. 15).

Тезей (власне: Тесей), один з найбільших грецьких героїв, син Атенського царя Егея, переможець Мінотавра на острові Криті. Він за допомогою клубка ниток, що дала йому царівна Аріядна („Аріяднина нитка“), — пройшов у глибину знаменитого Критського Лабіринту і, убивши потвору, щасливо звідти вибрався. Од'їзжаючи додому в Атени, взяв Аріядну з собою, але мусів покинути її, сонну, вночі, на острові Наксосі, — тема, яку так прекрасно в російській поезії розробили Брюсов (Тесей Ариадне, „Ты спишь от долгих ласк усталая“) та Сологуб („Сны внезапно отлетели“). Покинуту на острові царівну знайшов бог Вакх, і вона стала його безсмертною дружиною. Шлюбний вінець Аріяднин, подарунок Афродити, потім було перетворено на сузірря („Північна корона“), — див. Овідій, Фасти (Календарь) III, 459—516.

 

ОЛЕКСАНДРІЯ (стор. 17).

Як Фарос твій, твій білий Гептастадій. Гавань давньої Олександрії утворювалася берегом материка, островом Фаросом і великим, сім стадій завдовжки (верста з чвертю приблизно), молом, так зв. Гептастадієм. На острові Фаросі стояв знаменитий Фароський маяк.

Пасатний вітер нам вітрило рве. Мова про постійні північно-східні вітри на Середземному морі, що в давнину звалися етесіями.

 

ТУРЧИНОВСЬКИЙ (стор. 21).

Епічний пиворіз, герой-вагант. Вагант — латинський термін для означення мандрівних школярів, від слова vagare — блукати.

 

КЛАСИКИ (стор. 22).

І ваше слово, смак, калагатія. Калагатія, від слів kalóѕ каі agathós („прекрасний і добрий“) — одно з грецьких означень моральної досконалости та витончености культурної.

 

 
II.

БЕЗСМЕРТНІСТЬ (стор. 31).

Стогнанням ніжних альб і дзвоном серенад. Вечірня і ранішня пісня (serena i alba) провансальських трубадурів, здебільшого являють варіяції двох елегій Овідія (Amores I, 6; I, 13).

 

ЕЛІЙ ЛАМІЯ (стор. 32).

Ще за дитинних літ бував я у Мессали. М. Валерій Мессала Корвін, промовець, учений дилетант і великосвітський поет часів Августа, круг якого, як і круг Мецената збіралися тогочасні поети римські.

І Галла смутна тінь. Корнелій Галл (69 — 26), основоположник римської елегії і перший намістник перетвореного на римську провінцію Єгипта. Обвинувачений за образу величности, покінчив життя самогубством.

Про инших поетів в Овідієвій автобіографії, стор. 55-56, рядки 41—54.

Лежить автограф двох Горацієвих од. До Елія Ламії адресовано дві оди Горація (I, 26; III, 17). Це ймення носив консул 2 р. по Хр. З цим-же ім'ям звязана цікава спроба відтворити образ римського аристократа нової формації, далекого від політики, дилетанта, мандрівника, колекціонера — у Анатоля Франса, в його „Прокураторі Юдеї“. Український переклад цього оповідання „Пілат“ — в ЛНВ 1908, IV, стор. 108-118.

 

 
III.

Дев'ять річей з ріжних поетів Риму, зібрані в третім відділі цієї книжки, становлять собою продовження моєї праці, розпочатої „Антологією римських поетів“ (в-во „Друкарь“, Київ 1920) і далеко ще не скінченої. Бо-ж навіть неповна, „в загальних рисах“, репрезентація латинської поезії вимагає ще цілого ряду перекладів з Лукрецієвої „Природи“ („De natura rerum“), „Енеїди“ Вергілія, „Метаморфоз“, „Календаря“ („Fasti“) та „Чорноморських посланнів“ Овідія, сатир Ювенала. З поезією Рима ми знайомі взагалі мало, і це значна прогалина в нашій перекладній літературі.

Правда, римська „Камена“ ніколи не досягла верховин елінської „Музи“: їй завжди бракувало безпосередности й самородної оригінальности останньої, і багацько тонких цінителів уважало її твори занадто штучними й холодними — пригадаймо хоч-би стрілу Тургенева на адресу „всієї латинської літератури, робленої й холодної, справжньої літератури літератора“, але у нас, на наших літературних облогах, при повній майже нерозроблености поетичної мови, римські майстрі можуть мати чимале значіння стилістичне. Ні для кого не секрет, що наші поети, за кількома нечисленними виїмками, дуже мало вчаться і дуже мало працюють над технікою слова. Накинувшись на вільний вірш (vers libre), дуже небезпечний для стилю ще не викристалізуваного, як дикуни накидаються на шкляне намисто, імпровізуючи свої поеми і одразу, без оброблення подаючи їх до друку, — вони на корню підтинають всяку можливість дальшого розвитку поетичного стилю. В результаті довга низка поем, позбавлених музичности, колориту, словесної економії, доброї синтакси, хорошого словника. Надто словника, бо навіть приперчений неологізмами, фізичними й хемічними термінами, телеграфними скороченнями, лексикон багатьох молодих авторів не в силі приховати своєї погрозливої бідности. І тут, на мій погляд, праця над латинськими класиками та французькими парнасцями може нам у великій стати пригоді, звернувши нашу увагу в бік артистично-обробленої, багатої на вирази, логично спаяної, здібної передати всі відтінки думок, мови. В цьому перше оправдання такої праці перед лицем сучасности.

Додам до цього ще кілька слів про ту сучасність, що стільки про неї тепер говоримо й сперечаємось. Вимагаючи від поетів служби сучасному, чи-ж з'ясували ми, що тільки лірик-імпресіонист може дати нам відчуття тої хвилинної, що-раз далі пересовуваної грані між минулим і майбутнім, яку звичайно звемо теперішністю; що поет-епік, беручись за свої великі й малі полотнища, неминуче пише про минуле, — бо, як говорить один дотепний письменник, поема вимагає певного віддалення, яке-б затирало деталі“, і „гору можеш охопити поглядом тоді, коли стоїш оддалік од неї, а не тоді, коли на неї лізеш“.

І далі — хиба минуле не звязано тисячою ниток з теперішнім і сучасним?

Я, наприклад, гадаю, що римські автори золотого віку цікаві для нас не тільки, як учителі стилю; але і як автори близькі нашій сучасності своїми настроями й чуттями. Учасники великого революційного зрушення, вони теж приймали революцію, зміняли дорогу („вєхи“), з трівогою вглядались в майбутнє і заспокоєні, співали гімни новому порядкові, вітаючи його як еру вселюдського щастя. Перечитуючи Вергілія й Горація, Тибула й Овідія, уважний читач легко розпізнав контури вічної казки“, перипетії „давньої і що-раз нової історії“.

 

 

ОРФЕЙ і ЕВРИДИКА — з Вергілієвих „Георгік“ (стор. 35).

„Георгіки“ Вергілія („Поема про хліборобство“) уважається найдосконалішим артистично його твором. Невеличка розміром (коло 2000 віршів) ця поема писалася на протязі семи років (36—29 р. перед Хр.), — в добу загального, після громадянської війни, збідніння Римської імперії, коли Антоній одірвав од Риму східні провінції, Італія перестала одержувати азіятські податки, а громадська думка, ще недавно сприятлива фінансистам, спекуляторам та колоніяльним багатіям, звернулася знов до ідеалізації старого патріярхально-хліборобського Риму. Поворот до землі, до і здоров'я й родючости, став предметом модної проповіді й урядової турботи. Йдучи за течією, Вергілій став писати поему на злобу дня. Але сам син хлібороба, людина, що живо відчувала сільську психологію і краєвид, він надав своєму сільсько-господарському трактатові піднесення й колориту, утворивши „національну поему, що прославляла відродження народнього господарства“, „… безсмертний гімн плугові, що разом з мечем здобув римлянам Італію“ (Г. Ферреро, Величие и падение Рима, т. III, стор. 309).

Оповідання про Орфея та Евридику — це частина т. зв. Аристеєвого епізоду з IV-ої пісні поеми. Пастух Аристей, позбувшися бджіл, звертається до морського бога Протея з проханням зарадити його лихові. Протей замісць ради розповідає Аристеєві причину його нещастя: це кара за його злочин проти Евридики. Історики римського письменства вважають цей епізод, не дивлячись на окремі блискучі деталі (Орфей в пеклі, туга Орфеєва) скомпонованим не дуже вдало. Пояснення цьому можна знайти в відомостях коментатора Сервія, що кінець IV книги дійшов до нас переробленим. Перша редакція містила хвалу Корнелію Галлові, елегічному поетові і покровителеві поезії (див. прим. до віршу „Елій Ламія“). Після самогубства Галла, Вергілій „з огляду на офіціяльний характер поеми, замінив цю похвалу епізодом про Аристея, але зробив це наспіх, що невигідно й відбилося на композиції“. (А. И. Малеин, „Золотой век римской литературы“, ПТГ. 1923, стор. 24).

Гебр, Стримон (нині Мариця, Струма) ріки на півночі Балканського півострова (Македонія, Тракія).

Пангей гора в Македонії. Люд войовничого Реза — тракійці. Рез — союзник троянців у Троянській війні, що явився з своїми сліпуче-білими кіньми рятувати город.

Тенар — нині Матапан, мис на півдні Балканського півострова. Одна з його печер уважалося за війстя до аду, за неситу „пащу Плутона“.

Ереб, Тартар, Орк — ріжні означення підземного царства, перші — грецького, останнє — латинського походження.

Аверн — озеро в Кампанії на північ од Кум, вважалося одним із вступів до пекла.

Філомела — соловей, по імени мітичної царівни, що, спасаючись од переслідувань братових, ублагала богів перетворити її на пташку.

Танаїд — Дон, Рифей — Урал.

Українською мовою оповідання про Орфея та Евридику перекладав Й. Шухевич.
 

НА КОСТЯХ – З Вергілієвих. „Георгік“ I, 483 — 497 (стор. 39).

Один з ліричних одбігів Вергілієвої поеми, присвячений римським настроям по смерті Цезаря.

 

НА ОСТРОВИ ЩАСЛИВИХ. Епод XVI (стор. 40).

Вірш, характерний для ранніх настроїв Горація. Події 44 — 43 рр. (убивство Цезаря, другий тріумвірат, цезаріянський терор проти всіх впливових людей республіканської партії, т. зв. проскрипції) застали поета в Атенах, де він закінчував свою освіту: Коли в Атени прибув Брут, Горацій, подібно до більшости молодих римлян, вписався до республіканської армії, а в жовтні 42 р. уже бився під Філіппами в Македонії, де розгромлено було всі головні сили республіканців. Вернувшися в Рим, по амністії, він вступив на службу до квесторської канцелярії. На цей час і припадають його перші спроби писати латинською мовою (по-грецьки він писав трохи раніше).

XVI епод складено дуже скоро по переїзді Горація до Риму: його дата 41 р. перед Хр. Настрій еподу навіяний міжусобною боротьбою в стані цезаріянців, інтригою родичів Антонія проти Октавіяна (майбутнього Августа). Звідси ці пророкування про загибіль Риму від варварів, що мають скористати хатню борню римлян (пор. монголів в „Скифах“ Блока) і ця проповідь еміграції на острови щасливих (ad insulas fortunatas).

Літературна вартість еподу ослаблена надмірністю описових деталів та манірованою, надто вишуканою мовою, — „хибами, властивими молодому вікові“. (Малеин, Золотой век, стор. 42).

Ні царське військо грізної Етрури. Мова про царя Порсену, що приходив воювати Рим після вигнання звідти царської династії Тарквініїв.

зрадництво Алоброгів. Алоброги, гальське плем'я, приймали участь у змові Катіліни, 63 р. перед Хр.

Матинські шпилі. Матин — гора в Апулії, на півдні Італії. Пад — По.

Церерин дар — хліб.

Аргонавти — грецькі герої, що на кораблі Арго їздили на край світа, в Колхиду, по золоте руно. Медея — дочка Колхидського царя, що, закохавшися в провідника Аргонавтів Ясона, допомогла йому те руно здобути. Коли Ясон покинув її, вона повбивала своїх дітей од нього, а сама перелетіла до Атен. В Атенах вона намовляла царя Егея убити сина Тезея і мусіла, не досягнувши свого, вертатися до Колхиди.

Розмір: непарні рядки — гексаметр, парні — ямбічний триметр. Схема:

́ ⏝ ⏝ |_́ ⏝ ⏝ _́ ⏝ ⏝ _́ ⏝ ⏝ _́ ⏝ ⏝ |_́ ⏝
⏝ _́ ⏝ _ |⏝ _́ ⏝ _́ ⏝ _́ ⏝ _

 

НА ПОВОРОТ ДРУГА (стор. 44).

Вірша заадресовано до Помпея Вара, бойового товариша Горацієвого з 43—42 р. На той час, як Горацій повернувся до Риму одразу, його товариш ще довго провадив боротьбу проти імперії під началом Секста Помпея і амністію одержав тільки коло 30 р., після остаточної перемоги Октавіяна (Августа).

Який це добрий бог вернув тебе квірита. Добрий бог — натяк на Августа. Квірит — громадянин, тоб-то: хто повернув тебе повноправним громадянином…

Покинув я свій щит… Горацій з усмішкою згадує свої республіканські пригоди: він уже встиг пристосуватися до нового політичного порядку. Людина твереза і зрівноважена, чужа фанатизмові останніх республіканців і готова примиритися з утратою давніх прав політичних, він мав у собі „добрий грунт для вироблення нейтральних поглядів, що зглажували контрасти межи минулим і теперішнім“. „В нього рано вивітрилось те, що мовою людей „поважних“ зветься молодечими ілюзіями“. (Гревс, Очерки рим. землевладения, ст. 70).

На початку 30-х рр. представлений Меценатові — найвірнішому й найдотепнішому з співробітників Августа, що протягом 10—15 років підготував громадську думку Рима до прийняття імперії, — Горацій непомітно втягується в його тонку як мережево ідеологічну роботу. Вже коло 30 р. Горацій вітає тріумфи імперії, складаючи вірші на Актійську перемогу і здобуття Єгипту (Оди I, 37).

Пушкин, що взагалі тонко відчував Горація і між иншим переклав його оду „До Помпея“, не вірив словам римського поета про „нечесно кинутий щит“. „Анакреон уверяет“, — читаємо в черновій редакції „Египетских ночей, — „что тартар его ужасает, но не верю ему так же, как не верю трусости Горация. Вы знаете оду его: „Ты помнишь час ужасной битвы“… Хитрий стихотворец хотел рассмешить Августа и Мецената своею трусостью, чтоб не напомнить им о другом“.

Та крізь ворожий тиск мене промчав Меркурій. Меркурія вважали покровителем поетів.

жеребок Кипріянки (тоб-то: Киприди — Венери). Жеребком Венери звалася така комбінація костяшок, коли кожна з них падала одмінною стороною, і показання цифр було: I, II, IV, VI.

 

ФІЛЕМОН І БАВКІДА – „Метаморфози“ VIII, 611 і далі (стор. 49).

Цілий гурт героїв зібрався в гостях у річного бога Ахелоя. Ахелой тільки що розповів про дивне походження островів на його гирлі. Підіймається суперечка, в якій найзапальніше проти богів говорить Піритой, царь Лапітів: його батька Іксіона віддано в підземному царстві на страшну муку (прив'язано до колеса). Оповідання про Філемона й Бавкіду становить відповідь другого героя, богобоящого й розважного Лелега. В „Метаморфозах“, що уявляють собою perpetuum carmen — безконечний ланцюг байок, що одна за одну чіпляються — це звичайний композиційний засіб.

З сином своїм Атлантенком — Гермесом (Меркурієм).

Син Сатурнів до них промовляв — Юпітер.

 

ЖИТТЯ ПОЕТОВЕ — Тристії IV, 10 (стор. 54).

Tristia (Смутні пісні) — велика в 5 книжках збірка елегій Овідієвих, написаних на вигнанню.

Знай, що однакова смерть консулів стріла тоді — 43 р. перед Хр., коли обидва консули не дожили до кінця своїх повноважень.

рід наш поважний із кінників римських. Кінники — ordo equester — другий, після сенаторського, стан у римській державі. Овідій пишається своєю приналежністю до давнього всадницького роду, — за часів Августа кінництво давалося доволі легко на підставі маєткового цензу.

зброєносній Мінерві відданих — Овідій народився на другий день п'ятиденного свята Мінерви — 20 березня.

Вільної тоги настав день для обох юнаків. Тогу дозволялося носити з 17 років; це був знак повноліття громадянського.

широкий рубець пурпуровий — означав, що юнаки мають виступати кандидатами на магістратські посади.

Членом колегії трьох — членом „свирепой коллегии, надзиравшей за тюрьмами и творившей скорый, правый, но немилостивый суд над всяким уличным сбродом“ (Зелинский).

та звузив я рубчик червоний. Одмовився од магістратської кар'єри. Курія — сенат.

Сестри… Аонські — музи.

Хутко Талія моя… Талія, одна з дев'яти муз.

І переможний їздець на моєму віку Олімпійський. Ігрища в Олімпії відбувалися через кожні 4 роки. Овідій помилково рахує — п'ять. Отже на заслання він пішов уже людиною літньою, 50 років.

Де Чорноморський бурун… Місцем заслання був г. Томи (нині Кюстендже, в Румунії).

На Геліконі мені місце почесне даєш. Гелікон — гора муз в Середній Греції.

 

ДО ТУККИ — Марціялова епіграма XII, 44 (стор. 60).

каменам Апулії любу, тоб-то любу Апулійській творчості, вказівка на Горація, що був родом з Апулії.

Дистихів спробував я — тоб-то став писати елегічним розміром: гексаметр + пентаметр.