Камена/Орфей і Евридика
◀ Елій Ламія | Камена III. Римляни Орфей і Евридика (Вергілій) |
На костях ▶ |
|
Горе твоє і біду заподіяла божеська воля: Навіть в печери Тенара, в ті пащі Плутона неситі, Тричі нечуваний грім прокотився над плесом Аверну. Та незабутнє подружжя. — Ціконські жінки, розлютившись |
——————
„Георгіки“ Вергілія („Поема про хліборобство“) уважається найдосконалішим артистично його твором. Невеличка розміром (коло 2000 віршів) ця поема писалася на протязі семи років (36—29 р. перед Хр.), — в добу загального, після громадянської війни, збідніння Римської імперії, коли Антоній одірвав од Риму східні провінції, Італія перестала одержувати азіятські податки, а громадська думка, ще недавно сприятлива фінансистам, спекуляторам та колоніяльним багатіям, звернулася знов до ідеалізації старого патріярхально-хліборобського Риму. Поворот до землі, до і здоров'я й родючости, став предметом модної проповіді й урядової турботи. Йдучи за течією, Вергілій став писати поему на злобу дня. Але сам син хлібороба, людина, що живо відчувала сільську психологію і краєвид, він надав своєму сільсько-господарському трактатові піднесення й колориту, утворивши „національну поему, що прославляла відродження народнього господарства“, „… безсмертний гімн плугові, що разом з мечем здобув римлянам Італію“ (Г. Ферреро, Величие и падение Рима, т. III, стор. 309).
Оповідання про Орфея та Евридику — це частина т. зв. Аристеєвого епізоду з IV-ої пісні поеми. Пастух Аристей, позбувшися бджіл, звертається до морського бога Протея з проханням зарадити його лихові. Протей замісць ради розповідає Аристеєві причину його нещастя: це кара за його злочин проти Евридики. Історики римського письменства вважають цей епізод, не дивлячись на окремі блискучі деталі (Орфей в пеклі, туга Орфеєва) скомпонованим не дуже вдало. Пояснення цьому можна знайти в відомостях коментатора Сервія, що кінець IV книги дійшов до нас переробленим. Перша редакція містила хвалу Корнелію Галлові, елегічному поетові і покровителеві поезії (див. прим. до віршу „Елій Ламія“). Після самогубства Галла, Вергілій „з огляду на офіціяльний характер поеми, замінив цю похвалу епізодом про Аристея, але зробив це наспіх, що невигідно й відбилося на композиції“. (А. И. Малеин, „Золотой век римской литературы“, ПТГ. 1923, стор. 24).
Гебр, Стримон (нині Мариця, Струма) ріки на півночі Балканського півострова (Македонія, Тракія).
Пангей гора в Македонії. Люд войовничого Реза — тракійці. Рез — союзник троянців у Троянській війні, що явився з своїми сліпуче-білими кіньми рятувати город.
Тенар — нині Матапан, мис на півдні Балканського півострова. Одна з його печер уважалося за війстя до аду, за неситу „пащу Плутона“.
Ереб, Тартар, Орк — ріжні означення підземного царства, перші — грецького, останнє — латинського походження.
Аверн — озеро в Кампанії на північ од Кум, вважалося одним із вступів до пекла.
Філомела — соловей, по імени мітичної царівни, що, спасаючись од переслідувань братових, ублагала богів перетворити її на пташку.
Танаїд — Дон, Рифей — Урал.
Українською мовою оповідання про Орфея та Евридику перекладав Й. Шухевич.