Камена/На острови щасливих!

Камена
Микола Зеров
III. Римляни
На острови щасливих!
(Горацій)
Київ: Слово, 1924
НА ОСТРОВИ ЩАСЛИВИХ!
 
Горацій, Епод XVI.
 

Друге уже покоління в війні громадянській конає,
 Від власної руки занепадає Рим, —
Рим, що його не змогли подолати ні Марси сусідні,
 Ні царське військо грізної Етрурії,
Ні Капуанців звитяжне змагання, ні зброя Спартака,
 Ні нещодавнє зрадництво Аллоброгів!
Нині-ж цей Рим, що його не збороли ні орди Германців,
 Ні Ганнібал, погроза наших прадідів,
Згине, зітре́ться від нашого-ж кров'ю заклятого роду,
 І де був город, дикий звір оселиться,
Варвар тут ступить на порох священний, тут кінь переможця,
 Б'ючи копитом, вчваль промчить по звалищах,
Й Ромула кості, побожно укриті од вітру і сонця,
 Рукою порозмітує зухвалою.

Але спитаєтесь ви — усі разом, чи може найкращі —
 Де від нещасть і горя порятунок вам?
Кращої ради немає: зробіть, як зробили Фокейці,
 Що рідну землю кинули з прокляттями,

Ниви і отчі оселі, і храми на здобич оддавши
 Кривавим вепрям та вовкам-драпіжникам.
Так попростуйте і ви, куди ноги покажуть, куди вас
 Помчить сваволя лютих бур морських.
Згода, братерство, рушаймо? Чи ждатимем ліпшої ради,
 Чи може — в добрий час! — пливім, не гаймося?
Тільки присягу зложімо: що поки не вирне каміння
 З глибин морських, втерявши всю вагу свою,
Поки потворна жага не з'єднає оле́ницю з тигром,
 А з шуляком покірну й тиху горлицю,
Поки Матинські шпилі не скупаються в Падовій хвилі
 І Апеннин до моря не присунеться, —
Ми не поставим вітрил, не помислим назад подаватись,
 Поти нам гріх до краю плисти рідного.

З цим закляттям страшним, що зав'яже нам день повороту,
 Всею громадою, чи може часткою,
Кращою часткою — в путь! Хто зборений, втратив надію,
 Хай зостається в ліжкові ганебному.
Ви-ж, непохитні серця, не зважайте на лемент жіноцький,
 І в путь, і в путь — повз береги Етрурії!
Нас Океан дожидає. І плесом омиті широким,
 Нас острови манять щасливії,
Де й непоораний лан буяє Церериним даром
 І непідчищена галузка — виногронами;
Де плодовита маслина надій хлібороба не зводить
 І смоква стиглим зеленіє овочем;

Мед витікає з дуплистого дуба, де з верхогірря
 Струмки прозорі мчаться водоспадами.
Там до дійниць самохіть наближаються кози, і вівці
 Приходять радо з вим'ям переповненим;
Там вечорами ведмідь не обходить кошари з ричанням
 І гадина в землі плідній не кублиться…
Див не злічимо там: Евр бурливий ланів-перелогів
 Не розмиває зливами могучими;
Але й посухи нема, і зерно в борозні там не гине,
 Бо мудро дощ і спеку там розмірено…
Там аргонавтів весло не плескалось в нерушеній хвилі,
 Не мандрувала там Медея зрадниця,
Не привертали туди ні сидонські купці свого човна,
 Ні змучена ватага Одиссеєва.
Ті береги призначив для побожного люду Юпітер,
 Як опорочив вік ясно́го золота.
Мідь і залізо правують тепер, — та праведним людям
 Єсть порятунок на блаженнім березі.

——————

Вірш, характерний для ранніх настроїв Горація. Події 44 — 43 рр. (убивство Цезаря, другий тріумвірат, цезаріянський терор проти всіх впливових людей республіканської партії, т. зв. проскрипції) застали поета в Атенах, де він закінчував свою освіту: Коли в Атени прибув Брут, Горацій, подібно до більшости молодих римлян, вписався до республіканської армії, а в жовтні 42 р. уже бився під Філіппами в Македонії, де розгромлено було всі головні сили республіканців. Вернувшися в Рим, по амністії, він вступив на службу до квесторської канцелярії. На цей час і припадають його перші спроби писати латинською мовою (по-грецьки він писав трохи раніше).

XVI епод складено дуже скоро по переїзді Горація до Риму: його дата 41 р. перед Хр. Настрій еподу навіяний міжусобною боротьбою в стані цезаріянців, інтригою родичів Антонія проти Октавіяна (майбутнього Августа). Звідси ці пророкування про загибіль Риму від варварів, що мають скористати хатню борню римлян (пор. монголів в „Скифах“ Блока) і ця проповідь еміграції на острови щасливих (ad insulas fortunatas).

Літературна вартість еподу ослаблена надмірністю описових деталів та манірованою, надто вишуканою мовою, — „хибами, властивими молодому вікові“. (Малеин, Золотой век, стор. 42).

Ні царське військо грізної Етрури. Мова про царя Порсену, що приходив воювати Рим після вигнання звідти царської династії Тарквініїв.

зрадництво Алоброгів. Алоброги, гальське плем'я, приймали участь у змові Катіліни, 63 р. перед Хр.

Матинські шпилі. Матин — гора в Апулії, на півдні Італії. Пад — По.

Церерин дар — хліб.

Аргонавти — грецькі герої, що на кораблі Арго їздили на край світа, в Колхиду, по золоте руно. Медея — дочка Колхидського царя, що, закохавшися в провідника Аргонавтів Ясона, допомогла йому те руно здобути. Коли Ясон покинув її, вона повбивала своїх дітей од нього, а сама перелетіла до Атен. В Атенах вона намовляла царя Егея убити сина Тезея і мусіла, не досягнувши свого, вертатися до Колхиди.

Розмір: непарні рядки — гексаметр, парні — ямбічний триметр. Схема:

́ ⏝ ⏝ |_́ ⏝ ⏝ _́ ⏝ ⏝ _́ ⏝ ⏝ _́ ⏝ ⏝ |_́ ⏝
⏝ _́ ⏝ _ |⏝ _́ ⏝ _́ ⏝ _́ ⏝ _