З вершин і низин (1893)/Я не жалуюсь на тебе, доле!
| ◀ Ти плачеш | З вершин і низин Зівяле листє «Я не жалуюсь на тебе, доле!» |
Привид ▶ |
|
Я не жалуюсь на тебе, доле!
Добре ти вела мене, мов мати.
Таж сли хліб роди́ти має поле,
Мусить плуг квітки з корінєм рвати.
Важко плуг скрипить у чорній скибі
І квітки зітхають у сконаню —
Серце рвесь, уста німі, мов риби,
І душа вглубляєсь в люту рану.
А ти йдеш з сівнею й тихо сієш
В чорні скиби і незрослі рани
Но́ве сімя і нові надіі
І вітхнеш в них дух житя румяний.