З вершин і низин (1893)/Що вовк вівцю йість — жалко, та не диво

by Іван Франко

◀ Як я ненавиджу вас

З вершин і низин Іван Франко Тюремні сонети «Що вовк вівцю йість — жалко, та не диво…»

Легенда про Пилата ▶

• Інші версії цієї роботи див. Що вовк вівцю їсть — жалко, та не диво…

Львів: накладом Ольги Франко, 1893

Що вовк вівцю йість — жалко, та не диво,
На те він вовк, розбійник, душогубець.
Та як би віл, спокійний травоскубець,
Приняв ся враз живеє рвать мясиво?…

Що ширить тьму у рясі темнолюбець,
Що кат у фраку точить кров як пиво,
Що злодій-фарисей основи живо
Спаса — се зле, та злий в злім не проступець.

Та чесний чоловік, що злому служить,
Своєю честю покриває мідний
Лоб підлоти, а стиха плаче й тужить, —

Се вид найвисшоі погорди гідний,
Се вид Пилата, що Христа на муки
Віддав, а сам умив прилюдно руки.
9 сент. 1889.

 

---