З вершин і низин
Іван Франко
Жидівські мелодіі
У цадика
• Інші версії цієї роботи див. У цадика Львів: накладом Ольги Франко, 1893
У цадика.
Присвячую Наталіі Кобринській.

„Ох цадик[1], я бідна жидівка, я все
В тобі шанувала власть божу!
З далеких сторін, із підгірських краін
Я з вірою к тобі прихожу.


„Ох цадик, потіш ти мене, не гордуй,
Що я така бідна й недужа!
Без тебе міні погибати! Ратуй,
Ратуй мого бідного мужа!

„І що єму сталось, не знаю, хоч вбий!
Я певно невинна, Бог видить!
Та тілько здаєсь міні, цадик святий,
Всему тому справа є дибик[2].

„Жили ми з собою, як Бог приказав,
Літ десять. Минали нас біди.
Сим-тим торгували, торг добре ішов…
Зробили три „чесніі кріди“,

„І добре на них заробили. Вжеж я
Не дармо молила ся Богу!
Дітей у нас троє, хотілось би йіх
Направить на чесну дорогу.

„А в тім приплило щось до мужа: почав
Мовчати і думать що ночи:
Не спить, то зітхає, то встане, то щось
Таке несуразне мурмоче.

— „Ти що се — питаю — Елькуно, не спиш?“
„Та так, міні важко щось, Малко. —
— „Чогож тобі важко?“ — Не знаю, а так
Чогось ніби страшно і жалко.“ —

— „Тьфу, що ти морочиш? Ти ясно кажи!“
Озлив ся. — „Ба, ясно! Як би то
Я сам знав! Здаєть ся здоровий, а десь
Болить щось, гризе мене скрито.

„Все хочеться думать про наше житє.
А що в нім було? Біганина
За крейцаром, здирство, ошука, брехня,
А щастя — ну хоч би година!“

— „Ти стік ся! — говорю. — А діти? Чиж ти
Не рад прихилити йім неба?

Хіба не здорові, не гарні ростуть?
Що ще за рожна тобі треба?“

— „Ох Малко, сього́ міні й страшно,
Трясусь мов від вітру перо…
Ануж нашим дітям не вийде в пожиток
Неправдов нажите добро?“

— „Тьфу, тьфу, скостенів би язик твій! — кажу. —
Се що ти верзеш, оцапілий?“
— „Послухай лиш, Малко, а бачила ти,
Як вчора по вулиці бігли

„Жиди, жиденята, кричали, ревли,
А по середині громада
Хлопів з патиками, з дрючинєм страшним
До суду вела конокрада?

„А знаєш ти, Малко, хто той конокрад?
Герш Цвіліх! Ти тямиш, Берль Цвіліх,
Отець єго, склеп в нашім місті держав,
Склад всяких матерій і білих

„Полотен. Богач був і також збирав
І гарбав і грабив, о сині
Все думав, для него на душу брав гріх, —
А син єго от чим став нині!

„Ох Малко, і чиж то не ми довели
Тих Цвіліхів аж до банкрутства?…“
— „Здурів ти! — кажу́ єму, — адже нас суд
Очистив від того паскудства!“

„Очистив нас суд, та сумлінє моє
У мене бунтуєсь теперка.
Хто зна, може пасть вже рознята, що й нас
Пожре, як пожерли ми Берка!

„Хто зна, може й наші так діти підуть,
Як Гершко, як Сура… Ох, Малко!
Подумаю се, то аж серце в мні рвесь!
І страшно міні щось і жалко“.

— „Та цур тобі! — мовлю єму. — От найшов
Про що ще під ніч міркувати!

Лиш Богу моли ся і дурнем не будь,
То Бог не нам не дасть загибати!“

„І що я єму говорила, товкла,
Ні руш отих мислей прогнати.
Нуда єго бє, помарнів, попіснів,
Снуєсь, мов не свій, мов заклятий.

„Ба, ще що: до ґалеха[3] став він ходить
І з ним о книжках розмовляти.
Аж світ ми затьмив ся! Кричу вже єму:
— Що робиш, мешіґенуватий?

„А він все своє: „Ні, не можна так жить!
Хібаж то ми пси, а не люде,
Щоб гризтись і жертись отак? І колиж
Конець тій ненависти буде?“

„Почав він ходити зовсім як дурний,
До склепу хоч ріж не загляне!
Почав упадати інтерес… Пішло
Житє поміж нами погане.

„Вже лаю і плачу й клену. Та куди!
За шапку та в ноги! Й до хати
Вже на ніч не ходить! Пішла я тоді
Усіх своіх кревних скликати.

„І що вже ганьбили його, то й але́!
Він мовчки, понурившись слуха.
А далі найстарший віком, мій дідусь,
Як трахне єго по за вуха!

„А з другого боку поправив мій стрик…
Ой, ой, почала ся Содома!
Ну, ледво мій вирвавсь і втік. Минув день,
Ба й тиждень — нема єго дома.

„Шукаю, питаю — ні вісти! Минув
Вже місяць, нема чоловіка.
Ба, й кревні розбіглись — на силу найшли.
І слухай лиш, що за побліка!


„У хлопа в селі він до служби нанявсь.
— „Не верну до міста — говорить. —
Тут ліпше, бо лиш хлібороб заробля,
А кривди нікому не творить“.

„Ну, що з ним балакать?… Звязали єго,
І врадили, цадик, до тебе
Везти єго й слізно благати: Ратуй
Сиріт в тій великій потребі!

„Се дибик проклятий опутав єго!
Найди, святий цадику, слово
Що є найміцнійше, заклятє страшне,
І вижени ворога злого!

„Нехай він проклятий єго не мутить,
Спокійний най сон єго буде!
Нехай те сумлінє єго замовчить,
Щоб жити він міг, як всі люде!
28—30 авг. 1889.

 

——————

  1. Рабін-чудотворець.
  2. Чорт
  3. Руський піп.