.Пісне, моя ти сердечна дружино,
Серця відрадо в дні горя і сліз,
З хати вітця як єдинеє віно
К тобі любов у житє я приніс.
Тямлю як нині: малим ще хлопчиною
В мамині пісні заслухувавсь я;
Пісні ті стали красою єдиною
Бідного мого, тяжкого житя.
„Мамо, голубко! — було налягаю, —
Ще про Ганусю, Шумильця, Вінки!“ —
„Ні, синку, годі! Покіль я співаю,
Праця чекає моєі руки“.
Мамо, голубко! Зарана в могилі
Праця й недуга зложили тебе,
Пісня-ж твоя в невмираючій силі
В мойому серці ясніє, живе.
Ох, і нераз тая пісня сумненька
В хвилях великих невго́дин житя
Тихий привіт міні слала, мов ненька,
Сил додала до важкого путя.
„Синку, кріпи ся! — міні ти твердила, -
Адже-ж не паном родив ся ти чей!
Праця, що в гріб мене вчасно вложила,
Та лиш тебе доведе до людей“.
Правда, матусю! Спасибі за раду!
Я єі правди нераз досвідив.
Праця дала до житя мні принаду,
Ціль дала, щоб в манівцях не зблудив.
Праця ввела мене в тайники темні,
Відки пісень бє чарівна пора,
Нею дива́ прояснили ся земні,
Загадка нужди людсько́і стара.
Пісня і праця — великі дві силі!
Йім я до скону бажаю служить;
Череп розбитий — як ляжу в могилі,
Ними лиш зможу й для правнуків жить.
14 іюля 1883.
|
