В житю, мов на шляху лиць сотні стрічаєш,
Та в поспіху йіх безучастно лишаєш.
Часом лиш попадесь лице характерне,
Що взір по неволі до себе приверне.
Зирнеш, заговориш, і стиснеш за руку —
Найблизша хвилина приносить розлуку.
Та довго ще в тямці відтіль і відсіль
Нераз визирає приязний профіль.
Та де з ким тіснійше злучив тя шлях долі
Чи в бою, чи в праці на рідному полі.
Живеш поруч него, смієш ся і плачеш,
Здаєть ся, всі думи в душі єго бачиш.
Здаєть ся, все ясне, і гнів єго й ласка, —
Аж глянеш пильнійше: все маска і маска.
Лиш маску ти знаєш, єі ти любив,
Що криєсь за нею — і хтож се зглубив?
Часом лиш припадок ту маску відхилить, —
Зирнеш і жахнеш ся: Чи взір мене милить?
Чи знав я сю постать, чи бачив уже?
Лице мов знайоме, та зовсім чуже!
Профілі і маски — ось поле розлоге!
Ось все, що дає нам житє наше вбоге.
І вбогі жилиб ми, понурі як мари,
Якби не поезіі дивніі чари.
Вона ті профілі хапа на лету,
Дає йім безсмертне житє, теплоту;
Всі маски свобідно вона відхиляє,
І в душах, мов в книзі вигідно читає.
Укритеє щастє, мов мати дитину
Вона обгортає у теплу ряднину.
Незриміі сльози, що плаче душа,
Вона поцілуєм своім осуша.
30 марта — 1 апр. 1893.
|
