Оскорблений, унижений,
З гнівом в душі вмираю я;
Нехай і так, що в старця мов,
Похилий мій, нужденний вид,
Та все ж ваш дар напрошений
Глубоко грудь міні ранить.
Нехай і так, що добрі ви
І чесні ви і щирі ви,
Що з милосердя даєте
Старцеви милостині ви;
Та милостині вашоі
Я не благав, я не просив, —
За щож ви дар той тичете,
Щоб руку мні наскрізь палив?
І хтож вам право дав таке,
Щоб милувались ви сейчас
Над кождим, у кого лице
Не так щасливе, як у вас,
В кого уста безкровніі,
Погас в очах веселий жар,
І одіж драна голосно
Говорить: бач, се пролетар?
Хто знає, може драний той,
Блідий, нужденний пролетар
Не хоче милости, вважа'
Пощочиною всякий дар?
Хто знає, може слова лиш
Прихильного від вас він жде,
А може найвдячнійший вам
За ваше мо́вчанє буде́?
А може дар той, за котрий
Вас ваша совість похвалить,
Його важким униженєм,
Мов пясть до долу повалить?
А може за той дар, що в вас
Із милостивих рук плине,
Він милість вашу дешеву,
І руки ваші прокляне?…
12 іюня 1880.
