Зівяле листя/Не знаю, що мене до тебе тягне

by Іван Франко

◀ По довгім, важкім отупінню

Зівяле листя Іван Франко Перший жмуток (1886—1893) «Не знаю, що мене до тебе тягне…»

Не боюсь я ні Бога, ні біса ▶

• Інші версії цієї роботи див. Не знаю, що мене до тебе тягне…

Львів: накладом Українського педагогічного товариства і спілки, 1922

Не знаю, що мене до тебе тягне,
Чим вчарувала ти мене, що все,
Коли погляну на твоє лице,
Чогось мов щастя й волі серце прагне.

І в груди щось метушиться, немов
Давно забута згадка піль зелених,
Весни і цвітів, — молода любов
З обійм виходить гробови́х, студених

Себе я чую сильним і свобідним,
Мов той, що вирвався з тюрми на світ;
Таким веселим, щирим і лагідним,
Яким я був за давніх, давніх літ.

І попри тебе йдучи, я дрожу.
Як перед злою не дрожав судьбою;
В твоє лице трівожно так гляджу, —
Здається, ось би впав перед тобою.

Як би ти слово прорекла мені,
Яб був щасливий наче цар могучий,
Та в серці щось порвалось би на дні,
З очей би сліз потік поллявся рвучий.

Не знаємось, ні брат я твій, ні сват,
І приязнь мусілаб нам надокучить,
В життю, мабу́ть, ніщо нас не сполучить,
Роздільно нам прийдеться і вмирать.

Припадком лиш нераз тебе видаю,
На менеж певно й не зирнула ти;
Та прецінь аж у гріб мені — се знаю —
Лице твоє прийдеться донести.