За 80 день кругом світа/III
| ◀ II. Паспарту переконується в тім, що нарешті він знайшов свій ідеал | За 80 день кругом світа III. В Реформ-клубі заходить розмова, яка може дорого коштувати Філеасу Фоггу |
IV. Філеас Фогг викликає з боку Паспарту надзвичайне здивування. ▶ |
|
——————
Вийшовши з дому в одинадцять з половиною годин і, ступивши п'ятьсот сімдесят п'ять раз правою й п'ятьсот сімдесят шість лівою ногою, Філеас Фогг увійшов в Реформ-клуб і зразу повернув до їдальної залі цього величезного будинку, що коштував не менш трьох милійонів.
Девять вікон цієї роскішної кімнати виходили в чудовий сад, де вже помітно жовкло листя. Філеас Фогг сів на своїм звичайнім місці до застеленого для сніданку столу. На сніданок була риба з гостренькою підлевою, шматок червонястого ростбіфу, пиріг з аґрусом, шматок честера[1] й кілька чашок добрящого чаю, який присилали спеціяльно по замовленням Реформ-клубу.
В дванадцять сорок сім хвилин він встав зза столу й перейшов до вітальні, роскішної кімнати, прикрашеної картинами в коштовних рямах. Служник подав йому нерозрізане число „Times“[2]. Фогг звиклою рукою розгорнув часопис і почав читати. В три години сорок сім хвилин він взяв „Standard“ і читав цю газету до обіду.
Обід одбувся так само, як і сніданок, з додатком лиш „королівської британської підлеви“.
В п'ять годин сорок хвилин після обіду містер Фогг знов перейшов до вітальні й цілком утопив очі в „Morning Chronicle“.
Через півгодини прийшло ще кілька членів клубу й притулились до каміну, де палав кам'яний вугіль. То були звичайні партньори Філеаса Фогга, такі ж охочі до вісту[3], як і він: інженер Андр'ю Стюарт, банкири Джон Сюлліван і Самуель Фаллентен, бровар Томас Фланоган, Гот'є Ральд, один з членів адміністрації англійського банку; — люде все заможні й дуже поважні навіть в Реформ-клубі, який налічує в складі своїх членів, що найвидатніщих фінансістів і промисловців.— В якому ж стані справа з крадіжкою, Ральде? — спитав Томас Фланоган.
— Що ж, банкові доведеться платитись, — зауважив Андр'ю Стюарт.
— А я гадаю, що нам пощастить зловити злодія. По всіх портах Европи й Америки розіслано найбільш досвідних шпигів і цьому панові навряд чи легко буде вислизнути з їх рук.
— Хіба ознаки злодія відомі? — спитав Андр'ю Стюарт.
— Перш за все, це не злодій, — серйозно зауважив Гот'є Ральд.
— Як не злодій? Дак він же вкрав п'ятьдесят п'ять тисяч фунтів стерлінґів в банкових білетах[4].
— Ні, не злодій, — стояв на своїм Ральд.
— Так хто-ж тоді? — запитав Джон Сюлліван.
— „Morning Chronicle“ доводить, що це джентльмен, — прийняв участь в розмові Філеас Фогг, здоровкаючись зі своїми товаришами.
Подія, про яку зараз точилась розмова, трапилась три дні раніш, 29-го вересня. Всі газети об'єднаного королівства на всі способи тлумачили цю подію. Велику паку банкових білетів на величезну суму в п'ятьдесят п'ять тисяч фунтів вкрадено було з конторки головного скарбника Англійського банку.
Тим, хто з цього дивувався, помішник директора Гот'є Ральд поясняв, що на ту хвилину скарбник вписував до книги рахунок на три милійони шість пенсів[5] і що за всим зразу не доглядиш.
Треба зауважити, що Англійський банк, ця поважна установа, ставиться до своїх клієнтів і публіки з надзвичайною делікатністю. Ніде нема дозорців, ні інвалідів, ні навіть ґрат. Золото, срібло, цінні папери лежать зовсім одверто. Честність кожного, хто заходить до банку рахується над усяке підозріння. Один з кращих знавців англійських звичаїв оповідає про факт, який добре висвідчує цю характерну рису Англійського банку. В одній залі банку він звернув увагу на грудку золота в сім чи вісім фунтів, яка лежала на конторці біля скарбника. Він взяв грудку в руки, оглянув її, тим часом у нього з рук взяв хтось другий, потім третій й таким чином грудка опинилась аж наприкінці темного коридору й тількино через добру півгодину її було повернено назад до скарбника. А скарбник за увесь той час навіть і голови не підвів.
Але 29-го вересня справа скінчилась инак. Купа білетів не вернулась і, коли чудовий годинник в головній світлиці банку вдарив п'ять годин, час, коли банк зачиняється, дирекції довелось списати на видатки по рахунку втрат і збитків п'ятьдесят п'ять тисяч фунтів.
Коли крадіж остаточно було стверджено, по всіх найголовніших портах, як от Ліверпуль, Глазго, Гавр, Суец, Бріндізі, Нью-Йорк та инші, було розіслано досвідчених шпигів. На випадок піймання крадіжника їм було обіцяно нагороду в дві тисячі фунтів стерлінгів, і, крім того, п'ять відсотків знайденої суми. Всім шпигунам доручено було пильно стежити за всіма приїзжаючими й від'їзжаючими подорожніми доти, поки не буде надано вказівок, які здобуде негайно почате слідство.
Треба гадати, як запевняв і „Morning Chronicle“, що злодій не належав ні до якої злодійської ватаги. В той день, коли трапився крадіж, в залі банку бачили пристойного й добре одягненого джентльмена, який довго похожав взад та вперед по світлиці. Слідчій владі повелося навіть досить докладно встановити де-які його ознаки, про що й було оповіщено шпигів.
Цілком певна річ, що така надзвичайна подія стала сенсацією не тільки Лондону, ба й всієї Англії. Геть усюди провадились палкі суперечки про те, чи пощастить, чи ні поліції знайти злодія. Не диво, що й члени Реформ-клубу зацікавились цією подією, тим паче, що між ними був один з помішників директора.
Шановний Гот'є Ральд а-ні на хвилинку не припускав думки, що справа ця зостанеться не розкритою. Він гадав, що обіцяна нагорода, як найкраще впливатиме на енергію й хвацькість шпигунів. Навпаки, Андр'ю Стюарт зовсім не поділяв цієї гадки. Суперечка тривала поміж джентльменами й на той час, коли вони сіли грати в віст. Стюарт сперечався з Фланоганом, Фаллентен з Фоггом. Під час гри вони мовчали, але поміж роберами[6] спірка поновлялась.
— Я переконаний, — говорив Андр'ю Стюарт, — що всі шанси на користь злодієві.
— Кажіть? — одповідав Ральд. — Та він не зможе заховатись в жадній країні.
— Ще б пак!
— Куди ж він, по вашому, поїде?
— Я не знаю, але земля досить простора.
— Була колись! — стиха зауважив Філеас Фогг. — Вам здіймати, — додав він, присовуючи карти до Фланогана.
Розмова на який час ущухла, але швидко відновилась.
— Чому це „колись“? По вашому земля зменшилась? — невгавав Стюарт.
— Без сумніву, — відповів за Фогга Ральд. — Земля зменшилась вже через те, що засоби для руху в десять разів покращали, ніж вони були сто літ раніш, а це полегшує шуканину.
— Так само, як і втечу злодія!
— Ваша гра, містере Стюарте, — сказав Філеас Фогг.
Але Стюарт ще не був переконаний і, коли партія скінчилась, заговорив знову.
— Треба визнати, що ваш довод зменшення землі досить дивовижний, як що можна об'їхать за три місяці…
— Тільки за вісімдесят днів — одмовив Фогг.
— Справді, панове, за вісімдесят днів, — додав Джон Сюлліван. — З того часу, як почалась їзда на ділянці поміж Роталом та Аллагабадом на Великій Гіндустанській залізниці. „Morning Chronicle“ подає ось який обрахунок:
| Від Лондону до Суецу через Мон-Сеніс і Бріндізі — 7 днів. | |||
| „ | Суецу до Бомбею (пароплавом) | 13 | „ |
| „ | Бомбею до Калькути (залізницею) | 3 | „ |
| „ | Калькути до Гон-Конгу (Китай) (паропл.) | 13 | „ |
| „ | Гон-Конгу до Йокогами (Японія) (паропл.) | 6 | „ |
| „ | Йокагами до Сан-Франциско (паропл.) | 22 | „ |
| „ | Сан-Франциско до Нью-Йорку (залізн.) | 7 | „ |
| „ | Нью-Йорку до Лондону (паропл. і залізн.) | 9 | „ |
| —————— Разом… 80 днів. | |||
— Справді, за вісімдесят днів! — заговорив і Андр'ю Стюарт, неуважно здіймаючи зверхню карту. — Але тут не приймаються на увагу ні негода, ні противний вітер, а-ні пригоди з поламками в дорозі…
— Все передбачено, — відповів Фогг, продовжуючи гру, бо вже спірка стала точитись і під час самої гри.— А коли індуси чи індійці зруйнують рейки колії, нападуть на потяг, ограбують чи оскальпують[7] подорожніх?
— Все це взято на увагу, — ствердив удруге Фогг. — Два тузи, — додав він.
Андр'ю Стюарт зібрав карти тому, що була його черга роздавати.
— Теоретично — ваша правда, містер Фогг, але на практиці…
— І на практиці так само, містере Стюарте.
— Хотів би я подивитись, як то воно вийшло-б у вас на практиці.
— То що ж, — поїдемо разом, от і побачите.
— Боже мене борони! Але я готовий битись об заклад на чотирі тисячі фунтів, що подорож при таких умовах неможлива.
— Цілком можлива.
— Коли так, то й спробуйте.
— Кругом світу за вісімдесят днів?
— Так.
— Що ж, я згоден.
— Коли?
— Зараз.
— Це безглуздя, — скрикнув Андр'ю Стюарт, якого почала вже дратувати впертість містера Фогга. — Краще будемо грати далі.
— Тоді роздавайте, знову, бо ви передали, — відповів Фогг.
Андр'ю Стюарт хапкома зібрав карти, але раптом поклав їх знов на стіл.
— Ну, гаразд, містере Фогге, — сказав він. — Бьюсь об заклад на чотирі тисячі фунтів.
— Заспокойтесь, дорогий Стюарте, це не серйозно, — силкувався замирити Фаллентен.— Коли я кажу, що йду об заклад, то це завжди серйозно, — не вгавав Стюарт.
— Добре, — сказав Фогг. — Панове, — звернувся він до товариства. — В братів Бартінг є моїх двадцять тисяч фунтів. Я охоче ризикую ними.
— Двадцять тисяч фунтів! — аж скрикнув Джон Сюлліван. — Ставити таку суму! Т'адже всяка непередбачена забарка загрожує вам повною руїною вашого майна.
— Непередбаченого нема, — просто відказав Фогг.
— Але ж, містере Фогге, ці ж вісімдесят днів визначені як мінімум…
— Добре розпорядженого мінімума вистачить на все.
— Так, але ж, щоб його не перейти, треба буде плигати з вагона на пароплав, з пароплава знов у вагон…
— То я й буду стрибати.
— То жарти!
— Пристойний англійський джентльмен не буде жартувати, коли справа йде про таку поважну річ, як заклад. Я ставлю в заклад двадцять тисяч фунтів навпроти будь-кого, що об'їду навкруги світу за вісімдесят днів або й менш, цеб-то в тисячу девятьсот двадцять годин чи в один мілійон п'ятьдесят тисяч двадцять хвилин. Чи згода?
— Згода, — разом одповіли Стюарт, Фаллентен, Ральд, Сюлліван і Фланоган, порозумівшись між собою.
— Добре, — сказав Фогг. — Потяг до Дувру відходить в вісім годин сорок п'ять хвилин. Ним я й поїду.
— Сьогодня ввечері? — запитав Стюарт.
— Сьогодня ввечері. Так от, — додав він, глянувши в календарик, — тому, що сьогодня середа, другого жовтня, в суботу, 21-го грудня, в вісім годин сорок п'ять хвилин вечора я повинен бути в цій самій залі Реформ-клубу, в противному разі — двадцять тисяч фунтів, на які я маю біжучий рахунок у братів Бартінг, юридично й фактично належатимуть вам, панове.
— Ось вам чек на цю суму.
Про цей орігинальний заклад списали до протоколу й всі шість джентльменів зараз же його підписали. Вигляд у Філеаса Фогга був спокійний. Звісно, він пішов в заклад не для того, щоб виграти, а поставив половину всього свого добра лишень через те, що другу він гадав витратити на здійснення цього занадто трудного, ба й не неможливого плану.
Инші джентльмени, здавалось, були схвильовані. Турбувала їх не велика сума грошей: битись об заклад при таких умовах їм було якось ніяково.
Вдарило сім годин. Містерові Фоггові запропоновано було припинити гру, бо часу до від'їзду лишалось дуже мало.
— Я завжди напоготові, — відповів на це спокійний джентльмен. — Дзвінка. Ваш хід, містере Стюарте!
- ↑ Гострий сир.
- ↑ „Таймс“ — „Час“, „Штандарт“ — „Зразок“, „Морнінг Хронікль“ — „Ранішні Звістки“ — відомі англійські щоденні газети.
- ↑ Картярська гра.
- ↑ Фунт стерлінґів = коло 10 карб. = 19 гривням.
- ↑ Дрібна монета.
- ↑ Закінчена частина цілої гри.
- ↑ Знімуть скальп, цеб-то зріжуть волосся з голови вкупі з шкурою.