За 80 день кругом світа/II
| ◀ I. Філеас Фогг і Паспарту складають умову | За 80 день кругом світа II. Паспарту переконується в тім, що нарешті він знайшов свій ідеал |
III. В Реформ-клубі заходить розмова, яка може дорого коштувати Філеасу Фоггу ▶ |
|
——————
— Слово чести! — промовив Паспарту, трохи опам'ятавшись після мовчазного відходу свого нового господаря. — Слово чести, я тільки й бачив таких людців, що у пані Тюссо.
Треба зауважити, що людці пані Тюссо не що инше, як воскові ляльки. У Лондоні вони набрали собі великої популярности й, справді, зроблені нею ляльки були дуже штучні й мало-мало, що не говорили.
За кілька хвилин розмови Паспарту встиг нашвидку, але уважно розглядіти свого будучого господаря. Скидався він років на сорок, був ставний й дуже вродливий. Трохи бліде обличчя мало вираз енергійний і шляхетний; на чолі не було жадної зморшки, усі зуби були цілісенькі. Здавалось, він володів як не треба лучче тією здібністю „відпочивати під час діянки“, яка властива
людям, що мало говорять, проте багато роблять. Спокійний, флегматичний, з поглядом ясним і міцним, містер Фогг уявляв з себе той закінчений тип англійця, який навіки заховано талановитим пензлем Анжеліки Кауфман. У всіх випадках життьових джентльмен цей зоставався цілком урівноваженим, статковитим та пунктуальним. І, справді, Фогг був втілена точність. Це навіть одбивалось на його руках та ногах. В тому нема нічого дивного, бо як у людей, так і тварин частини їх тіла можуть виявляти пристрасті й духовні зворушення.
Філеас Фогг належав до тих математично достотних людей, які ніколи не квапляться, проте всюди встигають вчасно, не витрачаючи жадного зайвого руху. Філеас Фогг ніколи не робив непотрібного кроку, вибіраючи найкоротчу путь. Він не марнував жадного погляду, жадного руху. Ніхто не бачив його ніколи збентеженим, чи зхвильованим або занадто поспішним. Через все це зрозуміло, що жив він у самоті й не мав ні з ким ніяких стосунків, бо при стосунках з людьми раз-у-раз повстають якісь непорозуміння, з котрими доводиться рахуватись, а тому, що непорозуміння чинять усякі перешкоди, Філеас Фогг уникав тих непорозумінь, оскільки те було можливо.
Що до Жана Паспарту, справжнього парижця, то, проживаючи в Англії вже п'ять літ, він не міг знайти собі хазяїна до вподоби. Він не належав до тих Фронтелів чи Маскарілів з жорстким поглядом, котрі кидаються та за-високо несуться, а навспражки нічого неварті. Це був, навпаки, душа чоловік. Його привітне обличчя, трохи жагучі, випнуті наперед губи, ніби завжди готові до поцілунків чи до товариської бесіди, зразу навертали до нього сімпатію й довірря. Це була одна з тих лагідних, догадливих істот, котрі так міцно додержують дружби. В блакитних очах його завжди відбивались веселощі й задоволення, повне, а червоні щоки давали йому змогу милуватись власними вилицями. Високий на зріст, з широкими грудьми й жилавий, він був сильний як Геркулес[1]. Його чорне волосся завжди було розкуйовджено. І коли стародавні скульптори знали вісімдесят способів упорядження волосся в Мінерви,[2] то для своєї шевелюри[3] Паспарту знав тільки один. Разів зо три гребінцем або щіткою по голові — й от тобі й готово.
Саме обережне міркування не припускало, щоб така жвава людина могла догодити містерові Фоггові й чи міг він бути остільки точним та ретельним, як цього вимагав його господарь? На це запитання можна було відповісти тільки після спроби.
З-замолоду життя його, як ми вже бачили, було бурхливе, кочове, й тепер він прагнув одпочити.
Наслухавшись про методичність і вславлену разважливість англійців, він перебравсь до Англії, але й тут йому не пощастило. Жив він вже в десятьох господарів і всюди натрапляв на мрійників, або людей охочих до пригод, до мандрівок. Нарешті, його останній господарь, молодий лорд Льонгферрі, депутат парламенту, часто вертався до дому після нічної гульні в Гай-Маркеті на плечах полісменів[4]. Перш за все, аби мати змогу поважати свого господаря, Паспарту дозволив закинути кілька уваг свому хазяїнові, правда, дуже напучуючих, та, на жаль, їх було злецько прийнято, й Паспарту мусів залишити службу. Прочувши, на той час, що Філеас Фогг, есквайр, шукає собі служника, зібравши відомості про цього джентльмена й пізнавши, як правильно й спокійно точиться життя в нього, Паспарту рішив, що ця посада саме підхожа йому. Як він найнявся про це ми вже знаємо.
І от коли годинник продзвонив пів на дванадцяту, Паспарту зостався самісінький на увесь дім. Негаючись, він зараз почав оглядати й, як слід, оббігав увесь дім од сутеренів аж до горіща. Геть усюди була пурітанська[5] чепурність, всюди панував надзвичайний лад. Дім скидався на черепашку равлика, але ця черепашка освітлювалась і опалювалась ґазом. В другому поверсі Паспарту швидко знайшов призначену для слуги кімнату. Елєктричні дзвінки та хатній телефон з'єднували його з антресолями[6] й першим поверхом. На камині стояв елєктричний годинник, з'єднаний з годинником в опочивальні містера Фогга. Обидві ці машини в одну й ту саму часинку відбивали одну й ту секунду.
— Це добре, це як раз до ладу, — мовив сам до себе Паспарту.
Поверх годинника висів розпис його щоденних службових обовязків. З восьмої до півдванадцятої вранці були розписані геть усі подробиці його служби; чай і ростбіф[7] в вісім годин двадцять три хвилини. Вода для голення — в девять годин тридцять сім хвилин, причісування — в девять годин сорок хвилин і т. д. Потім з одинадцяти з половиною годин до півночі, коли Філеас Фогг лягав спати, так само усе було розписано, одзначено, упорядковано. Паспарту залюбки обміркував увесь цей програм і хутко вивчив його на пам'ять.
Що до гардеробу містера Фогга, то він був гарний й складний: кожен фрак, жілет і ногавиці мали своє число, а в особливій таблиці було визначено, в який день, відповідно сезону, треба було подавати те або инше число вбрання. Такі самі таблички були й до чобіт.
Взагалі, цей дім, в котрому за часів вельми освіченого але метушливого й неуважливого Шерідана повинен був панувати надзвичайний безлад, тепер було комфортабельно[8] обставлено. Книгозбірні й книжок не було, та в них містер Фогг не мав потреби — бо він міг користатись з двох бібліотек — Реформ-клубу, однієї літературної й з другої політичної та правничої. В опочивальні стояла метальова каса, своїм урядженням однаково забезпечена й від пожежі й від злодійства. Зброї й мислівського знаряддя не було. Все навколо свідчило про наймирніщі звички господаря.
Оглянувши все до дрібниці, Паспарту задоволений осміхнувся й весело промовив:
— От це по мені. До вподоби! Що лад — то лад. Ми швидко поладнаємось — хазяйновита й чепурна людина! Чиста механика! Але що ж? — При добрій механиці й служити незлецько…
- ↑ Грецький бог снаги, цеб-то фізичної сили.
- ↑ Грецька богиня мудрости.
- ↑ При́чіска.
- ↑ Вартовий
- ↑ Секта пурітанів визначалась надзвичайною чепурністю своїх звичаїв і житла.
- ↑ Покої, що містяться нагорі, в данім випадку займають третій поверх.
- ↑ Печеня з філейної частини яловичини
- ↑ Затишно, спокійно й зручно до всяких потреб життя упоряджено.