Західноєвропейська література/Бомарше/Шалений день, або одруження Фігаро
| ◀ Бомарше | Західноєвропейська література Шалений день, або одруження Фігаро (Бомарше) |
|
Граф Альмавіва — великий коррехідор Андалузії[1].
Графиня — його дружина.
Фігаро — слуга при покоях графа і управитель замку.
Сюзанна — перша покоївка графині і наречена Фігаро.
Марселіна — економка.
Антоніо — садівник замку, дядько Сюзанни, батько Фаншетти.
Фаншетта — дочка Антоніо.
Керубіно — перший паж[2] графа.
Бартоло — севільський лікар.
Басіліо — учитель музики графині.
Дон Гузман Брідуазон[3]— суддя.
Дубль-Мен[4] — писар, секретар дона Гузмана.
Судовий пристав при засіданні.
Гріп-Солей — молодий пастух.
Молода пастушка.
Педрільйо — єгер графа.
| Слуги | 
|
| Селянки |  особи без мови.
|
| Селяни | 
|
Дія відбувається в замку Агуао Фреокас; три льє[5] від Севільї[6].
Фігаро (сам). Чарівна дівчино! Завжди життєрадісна, жвава, повна веселості, розуму, кохання й принади! Але скромна!.. ( ходить, швидко потираючи руки.) А, вельможний графе! Дорогий пане! Ви хочете, щоб я добре стерігся! Я таки міркував над тим, чого, зробивши мене домоправителем, він забирає мене до свого посольства і настановляє мене кур'єром для депеш. Розумію, пане графе; три призначення відразу: ви — повноважний посол, я — політична драбинка, а Сюзанна — місцева дама, кишенькова посланниця — і гоп-гоп, кур'єре! Тим часом як я скакатиму в один бік, ви з другого топтатимете стежку до моєї дружини; надсаджуючись, я буду працювати на славу вашій родині, ви ласкаво зводите допомагати збільшенню моєї! Яка мила взаємність! Але, вельможний пане, це вже занадто. Влаштовувати в Лондоні одночасно справи вашого пана і вашого слуги, представляти разом короля і мене при іноземному дворі,— половина з цього зайва, безперечно. Щождо тебе, Басіліо, мій дурисвіте, я хочу тебе навчити, як шкутильгати перед кульгавими; я хочу... Ні, будемо удавати перед ними, щоб убити їх одного одним. Будьте пильні сьогодні, пане Фігаро; насамперед, прискорити годину нашого маленького свята, щоб одружитися певніше; відсунути Марселіну, що ласа на вас, як чортиця; дістати до кишені грошики й подарунки; налагодити коханнячко пана графа; провчити добренько панка Басіліо і…
Сюзанна (побачивши графа). Ах!.. (Наближається до крісла, щоб заслонити Керубіно.)
Граф (підходить). Ти збентежена, Сюзон! Ти сама з собою розмовляєш, і твоє серденько, здається, схвильоване… А втім, це річ оправдана у такий день, як сьогодні.
Сюзанна (стривожена). Чого ви хочете від мене, ваша вельможність? Якби вас застали зі мною…
Граф Мені було б дуже прикро, якби мене тут застали; але ти знаєш, як я тобою цікавлюся. Аджеж Басіліо розповів тобі про моє кохання? Я маю тільки хвилину, щоб висловити тобі мої бажання; слухай. (Сідав в крісло.)
Сюзанна (жваво). Не слухаю нічого.
Граф (бере її за руку). Одно слово! Ти знаєш, що король призначив мене своїм послом у Лондоні. Я забираю з собою Фігаро; я йому даю чудесну посаду. А як обов'язок жінки є йти за своїм чоловіком…
Сюзанна. Ах, якби я посміла сказати!
Граф (притягає її до себе). Кажи, кажи, моя любо; користуйся сьогодні з того права, що ти береш на до мною на все життя.
Сюзанна (злякано). Я не хочу його, ваша вельможність, я не хочу. Облиште мене, прошу вас.
Граф. Але скажи спершу…
Сюзанна (з серцем). Я вже не знаю, що я казала.
Граф. Про повинність жінок.
Сюзанна. Так от, коли вельможність ваша відняли свою у доктора[7] і як одружилися з нею з кохання, коли ви скасували для неї певне страшне право пана[8]…
Граф (весело). Яке завдавало багато горя дівчатам! Ах, Сюзетто, це чарівне право! Якби ти прийшла поговорити про його смерком у садок, я дав би таку ціну за цю маленьку ласку…
Басіліо (за сценою). Його ясновельможності немає в покоях.
Граф (встає). Що за голос?
Сюзанна. Яка я нещасна!
Граф. Вийди, щоб сюди не йшли!
Сюзанна (збентежено). Щоб я вас тут залишила?
Басіліо (за сценою). Його вельможність були у пані, вони вийшли. (Кричить.) Я подивлюсь.
Граф. І жодного кутка, де б сховатися! Ага, за цим кріслом… досить погано; іди виряди його швидше!
Фігаро (держить жіночий ток[9], оздоблений білими перами і білими стьожками; говорить до графині). Тільки ви, пані, могли б нам добути цю ласку.
Графиня. Бачите їх, графе, вони гадають, що я маю кредит, якого в мене зовсім нема. Але тому, що їхнє прохання не безпідставне…
Граф (у замішанні). Треба, щоб воно було дуже безпідставне…
Фігаро (тихо до Сюзанни). Підтримай добре мої старання.
Сюзанна (тихо до Фігаро). Які не доведуть ні до чого.
Фігаро (тихо). Все ж орудуй.
Граф (до Фігаро). Чого ви хочете?
Фігаро. Ясновельможний пане! Ваші васали, зворушені скасуванням жахливого права, яке ваша любов до пані…
Граф. Ну, це право вже не існує; що ти хочеш сказати?
Фігаро (лукаво). Що саме час, щоб засяла чеснота такого доброго пана; вона мені так на користь, що я хочу відсвяткувати її перший на своєму весіллі.
Граф (ще в дужчому замішанні). Ти смієшся з мене, друже! Скасування ганебного права є тільки обов’язок честі. Іспанець може бажати покорити красу запобігливістю, але вимагати першої, наймилішої прислуги, як рабської повинності — ах! це тиранія[10] вандала[11], а не законне право благородного кастільця[12]!
Фігаро (держачи Сюзанну за руку). Дозвольте ж, щоб ця молода дівчина, якій ваша обачність оберегла честь, прийняла прилюдно з ваших рук дівочий ток, оздоблений перами й білими стьожками, ознаку чистоти ваших намірів. Встановіть цю церемонію для всіх шлюбів; і нехай хором співаний куплет нагадує завсіди пам’ять…
Граф (у замішанні). Якби я не знав, що закоханий, поет і музикант — це три титули, що дають право на поблажливість до всякої дурості…
Фігаро. Просіть разом зі мною, друзі мої!
Всі (разом). Вельможний пане! Вельможний пане!
Сюзанна (до графа). Навіщо уникати хвали, яку ви цілком заслуговуєте?
Граф (набік). Лукава!
Фігаро. Погляньте на неї, ваша вельможність. Ніколи не знайдеться кращої нареченої, щоб довести велич принесеної вами жертви.
Сюзанна . Покинь мою красу і вихвалюймо тільки їх велику доброчесність.
Граф (набік). Це все якась гра.
Графиня. Я прилучаюсь до них, графе, і цей обряд буде мені завжди дорогий, бо за привід до нього було те чарівне кохання, яке мали ви до мене.
Граф. Яке я маю завжди, пані; і заради цього я погоджуюсь.
Усі (разом). Віват[13]!
Граф (набік). Я піймався. (Уголос.) Щоб церемонія була блискучіша, я хотів би тільки відкласти її на короткий час. (Набік.) Треба послати швидше по Марселіну.
Фігаро (до Керубіно). Ну, а ви, пустунчику, чом ви не радісні?
Сюзанна. Він в одчаї; Граф проганяє його.
Графиня. Ах, пане, я прошу помилувати його.
Граф. Він не заслуговує на помилування.
Графиня. Та він же такий молодий!
Граф. Не такий молодий, як вам здається.
Керубіно (тремтячи). Великодушно прощати не є те панське право, що його ви зреклися, одружившись з пані.
Графиня. Він зрікся тільки того, що всім вам завдавало смутку…
Сюзанна. Коли б його вельможність відмовились від права прощати, то це право вони, певно, схотіли б в першу чергу потай відкупити.
Граф (заклопотаний). Безперечно.
Графиня. А чому відкупити?
Керубіно (до графа). Я був легковажний у своїй поведінці, то правда, ваша вельможність; але ніколи найменша нескромність у моїй мові…
Граф (заклопотаний). Ну, годі!
Фігаро. Про що це він?
Граф (хутко). Годі, годі; усі просять вибачити йому, я згоджуюсь і йду далі, я йому даю роту в моєму легіоні.
Всі (разом). Віват!
Граф. Але з умовою, щоб він зараз таки виїхав до неї в Каталонію[14].
Фігаро. Ах! Ваша вельможність, завтра б.
Граф (настоює). Я так хочу.
Керубіно. Я слухаюсь.
Граф. Попрощайтесь з вашою хрещеною матір’ю і просіть її благословення.
(Керубіно стає на одно коліно перед графинею і не може говорити.)
Графиня (зворушена). Коли вже не можна тут вас залишити навіть на сьогодні, виїздіть, юначе. Нове становище вас кличе; ідіть виконувати його гідно. Шануйте вашого добродійника. Пам’ятайте про цей дім, де ваші молоді літа знайшли стільки поблажливості. Будьте покірні, чесні і відважні; ми співчуватимемо вашим успіхам. (Керубіно встає й вертається на своє місце.)
Граф. Ви дуже зворушені, пані!
Графиня. Не заперечую. Хто знає долю юнака, кинутого в таку небезпечну кар'єру! Він свояк моїх батьків, а крім того — мій хрещеник.
Граф (набік). Я бачу, що Басіліо мав рацію. (Голосно.) Юначе, поцілуйте Сюзанну… востаннє.
Фігаро. Чому так, ваша вельможність? Він приїздитиме на зиму. Поцілуй і мене, капітане! (Обіймає.) Прощай, мій маленький Керубіно; твоє життя піде тепер зовсім інакше, дитино. До лиха!
Ти вже не сновигатимеш цілі дні коло жіночих покоїв, не буде більше ніяких пундиків, ані вершків, ані піжмурок та інших забав. Будеш добрим солдатом! Засмаглий, добре одягнений; велика важка рушниця, праворуч кругом, ліворуч кругом! Вперед руш! Марш до слави! І не спотикайся в дорозі, хіба що добрий постріл…
Сюзанна. Пху! Який жах!
Графиня. Яке пророкування!
Граф. Де ж Марселіна? Дивно дуже, що вона не тут!
Фаншетта. Ваша вельможність, вона пішла до містечка, стежкою понад хутором.
Граф. А вона прийде?..
Басіліо. Якщо бог захоче.
Фігаро. Якби він схотів, щоб йому не схотілося ніколи…
Фаншетта. Вона пішла під руку з паном доктором.
Граф (швидко). Доктор тут?
Басіліо. Вона зразу його вхопила…
Граф (набік). Він саме до речі прибув сюди.
Фаншетта. Вона мала вигляд дуже гарячий, голосно говорила ходячи, то зупинялася і робила руками от так… а пан доктор робив рукою от так, заспокоюючи її, вона здавалася такою роздратованою! Згадувала мого кузена Фігаро.
Граф (беручи її за підборіддя). Кузена… що буде кузеном.
Фаншетта (показуючи на Керубіно). Ваша вельможність, чи ви нам пробачили вчорашнє?..
Граф (перебиваючи її). Прощай, прощай, мала.
Фігаро. Це так її прокляте кохання підбурює; вона могла б засмутити наше святкування.
Граф (набік). Вона його засмутить, я певний. (Голосно.) Ходімо, пані, ходім у покої. Басіліо, ви зайдете до мене.
Сюзанна (до Фігаро). Ти до мене знов прийдеш, синку?
Фігаро (до Сюзанни). Добре поймався?
Сюзанна (тихо). Прегарний юнак! (Усі виходять.)
Фігаро (набік). Розуміємо.
Граф. Якщо вона сказала йому хоч слово…
Фігаро (набік). Я думаю.
Граф. … То я звелю йому одружитися з старою.
Фігаро (набік). З коханою пана Басіліо?
Граф. … І побачимо, що ми зробимо з молодою.
Фігаро (набік). А! будьте ласкаві, з моєю жінкою!
Граф (обертається). Га? Що це таке?
Фігаро (наближається). Я прийшов до ваших послуг.
Граф. А що ти сказав?
Фігаро. Я нічого не казав.
Граф (повторює). Будьте ласкаві, з моєю жінкою.
Фігаро. Це… кінець відповіді, що я давав: поговоріть, будьте ласкаві, з моєю жінкою.
Граф (походжає). З його жінкою!.. Я хотів би знати, яка справа може вас затримувати, добродію, коли я вас кличу?
Фігаро (удаючи, що поправляє одежу). Я забруднився, падаючи на грядку, і переодягався.
Граф. Цілу годину?
Фігаро. Для цього потрібний час.
Граф. Тут челядь… довше одягається, ніж пани.
Фігаро. Бо немає слуг, щоб помагали.
Граф. Я не зрозумів добре, що вас примусило тоді наражатися на непотрібну небезпеку, вискакуючи…
Фігаро. Небезпеку! Ще б сказали, що я живцем провалився в безодню!
Граф. Ви думаєте викрутитися, удаючи, що не розумієте, лукавий слуго! Ви дуже добре тямите, що мене турбує не небезпека, а мотив.
Фігаро. На фальшиве повідомлення ви приходите розлютовані, перевертаючи все, як потік з Морени[15]; ви шукаєте якогось чоловіка; подавай вам його, а то ви розіб'єте двері, виламаєте стіну! Випадково я там був; і хто знає, може ви в своєму гніві…
Граф (перебиваючи його). Ви могли тікати сходами.
Фігаро. А ви — піймати мене в коридорі.
Граф (гнівно). В коридорі! (Набік.) Я розгнівався і сам заважаю собі довідатись, що мені треба.
Фігаро (набік). Він узявся за розум, будьмо на - чеку!
Граф (зм'якшившись). Я не про те хотів казати, облишимо це. Я мав намір… так, я мав деяке бажання взяти тебе з собою в Лондон як кур'єра для депеш… але добре розваживши…
Фігаро. Ваша вельможність змінили думку?
Граф. Найперше, ти не знаєш англійської мови?
Фігаро. Я знаю goddam[16].
Граф. Не розумію.
Фігаро. Я кажу, що знаю goddam.
Граф. Ну, то що?
Фігаро. До лиха! Чудова мова англійська! Небагато треба знати, щоб піти далеко. З цим goddam в Англії ніде нічого тобі не бракуватиме. Хочете посмакувати добре сите курча? Увійдіть у таверну[17] і тільки зробіть перед слугою цей жест (наче крутить рожен) goddam, і вам приносять посолену телячу ногу без хліба. Це чудово! Чи любите ви випити чарочку прекрасного бургонського або кларетуБургонське, кларет — кращі сорти французького вина; бургонське — бургундське (Бургундія — давне герцогство, з XVI ст. провінція в східній Франції).? Нічого більш як цей (показує, що відкорковує пляшку) goddam, і вам приносять кухоль пива, в добрій бляшанці, з піною на вінцях. Яка втіха! Зустрічаєте ви одну з тих гарних осіб, що йдуть, дрібочучи ногами, з опущеними очима, лікті назад, трохи вихиляючи стегна. Притуліть солоденько до вуст усі зложені пальці. Ах! goddam, і вона вам одважить доброго ляпаса — доказ, що розуміє. Справді, англійці примішують подекуди ще деякі інші слова до розмови, алеж легко бачити, що goddam є основа мови; і якщо ваша вельможність не маєте інших мотивів, щоб лишити мене в Іспанії…
Граф (набік). Він хоче їхати в Лондон, вона йому не говорила.
Фігаро (набік). Він думає, що я нічого не знаю. Оброблю його ще трохи.
Граф. На якій підставі графиня зо мною так пожартувала?
Фігаро. Далебі, ваша вельможність, ви це краще знаєте, ніж я.
Граф. Я запобігаю їй у всьому, засипаю її подарунками.
Фігаро. Ви її обдаровуєте, але ви невірні. Чи бувають вдячні за надмірне тому, хто відбирає у вас найпотрібніше?
Граф. Колись ти мені казав усе.
Фігаро. І тепер я нічого від вас не крию.
Граф. Скільки заплатила тобі графиня за цю прекрасну спілку?
Фігаро. А скільки ви колись мені дали, щоб я визволив її з рук доктора? Слухайте, ваша вельможність, не слід принижувати людини, що добре вам служить, щоб, крий боже, не зробити з неї поганого слугу.
Граф. Чому це, у всіх твоїх вчинках завжди є щось підозріле?
Фігаро. Коли шукаєш у людях чогось лихого, то завжди знаходиш.
Граф. Репутація твоя препогана!
Фігаро. А якщо я кращий за неї? Чи багато є панів, що могли б сказати про себе те саме?
Граф. Сотню раз я бачив, що ти йдеш до фортуни[18], і ніколи не йшов ти просто.
Фігаро. Що ж тут поробиш? От перед вами юрба бажаючих: кожне хоче добігти; товпляться, тиснуть, штовхаються, збивають з ніг. Приходить, хто може; решта розчавлені. Та вже годі! Я відмовляюсь.
Граф. Від фортуни? (Набік.) Це нове.
Фігаро (набік). Тепер моя черга. (Вголос.) Ваша вельможність ласкаво дали мені посаду управителя замку; це дуже мила доля; справді, я не буду кур'єром, що його обдаровують цікавими новинами, але зате щасливий з моєю дружиною в глибині Андалузії…
Граф. Хто тобі не дає взяти її в Лондон?
Фігаро. Довелось би залишати її так часто, що незабаром мені було б занадто досить того шлюбу!
Граф. Маючи характер і розум, ти міг би колись вийти в люди по службі.
Фігаро. Розум, щоб вийти в люди? Вельможний пан сміється з мене. Будь посередністю, плазуй і доб'єшся всього.
Граф. Довелося б тільки постудіювати трохи під моїм проводом політику.
Фігаро. Я її знаю.
Граф. Як англійську мову, її основи?
Фігаро. Так, якщо тут є чим пишатися. Ну от: удавати, що не знаєш того, що тобі відоме, що знаєш те все, що тобі невідоме; що тямиш усе, чого не розумієш, що не чуєш того, що чути; особливо, що здужаєш понад свої сили; часто ховати в великій таємниці те, що не має в собі таємниці; замикатися, щоб загострити пера, і здаватися глибокодумним, коли ти, як то кажуть, пустий і порожній; розігрувати так чи інакше якусь персону; розсилати шпигунів і підкупляти зрадників; зривати печатки, перехоплювати листи й намагатися важливістю мети виправдати вбогість засобів — от і вся політика, або щоб мені вмерти!
Граф. Е, це ти змальовуєш інтригу!
Фігаро. Політику, інтригу, як хочете; але як я вважаю їх трохи сестрами, то хай нею займається хто хоче. «Я дівчину більше люблю!», як каже пісенька доброго короля[19].
Граф (набік). Він хоче залишитись. Я розумію… Сюзанна мене зрадила.
Фігаро (набік). Я його ловлю й плачу його монетою.
Граф. Так ти сподіваєшся виграти процес із Марселіною?
Фігаро. Хіба ви вважатимете злочином мою відмову від старої дівчини, коли ваша вельможність дозволяє собі забрати в нас усіх молодих?
Граф (жартуючи). В трибуналі[20] урядова особа забуває себе і бачить тільки закон…
Фігаро. Поблажливий до великих, суворий до маленьких…
Граф. Ти може думаєш, що я жартую?
Фігаро. Е, хто то знає, ваша вельможність? Tempo è galant' uomo[21], — каже італієць; час завжди каже правду, це він навчить мене, хто мені бажає лиха, хто добра.
Граф (набік). Я бачу, що йому все сказали; він одружиться з дуеньєю[22].
Фігаро (набік). Він узяв мене на хитрощі. Що він довідався?
Сюзанна (задихано). Ваша вельможність… Пробачте, ваша вельможність!
Граф (незадоволено). Що там таке, панно?
Сюзанна. Ви гніваєтеся?
Граф. Вам, певно, чогось треба?
Сюзанна (боязко). Пані моїй нездужається. Я прибігла попросити, щоб ви дали нам флакон з ефіром; я вам його поверну зараз.
Граф (дає флакон). Ні, ні, залиште його собі. Він незабаром вам стане в пригоді.
Сюзанна. Хіба жінки мого стану мають погані нерви? Це панська хвороба, яку дістають тільки в будуарах[23].
Граф. Дуже закохана наречена, що втрачає свого молодого…
Сюзанна. Заплативши Марселіні тим посагом, що ви мені обіцяли…
Граф. Що я вам обіцяв?
Сюзанна (спустивши очі). Пане, мені здавалось, що я так чула.
Граф. Так, коли ви самі схотіли б мене вислухати.
Сюзанна (спустивши очі). А хіба ж не повинність моя слухати його вельможність?
Граф. Чому ж, недобра дівчино, було не сказати мені того раніш?
Сюзанна. Хіба колинебудь пізно сказати правду?
Граф. Ти вийдеш смерком у сад?
Сюзанна. Чи я ж там не гуляю щовечора?
Граф. Ти поводилась зі мною сьогодні вранці дуже суворо.
Сюзанна. Сьогодні вранці? — А паж за кріслом?
Граф. Правда твоя, я забув це. Але чому та вперта відмова, коли Басіліо з мого доручення…
Сюзанна. Чи то ж треба, щоб ще й Басіліо?..
Граф. Вона знову має рацію. Але є такий Фігаро, якому, боюся я, чи ви не сказали все!
Сюзанна. Ого! Так, я йому кажу все, крім того, про що треба промовчати.
Граф (сміючись). А! Чарівниця! І ти мені обіцяєш? Якщо ти не додержиш свого слова… То порозуміймось, серце: не буде зустрічі — не буде посагу, не буде весілля.
Сюзанна (реверанс)[24]. Але якщо не буде весілля, то не буде й права пана, ваша вельможність.
Граф. Де в неї береться та мова! Далебі, я здурію! Але твоя пані дожидає флакона…
Сюзанна (сміючись, повертав флакон). Хіба я могла б поговорити з вами без всякого приводу?
Граф (хоче її обняти). Чарівне створіння!
Сюзанна (випручавшись). Сюди йдуть!
Граф (набік). Вона моя! (Вибігав.)
Сюзанна. Швидше розкажемо про все графині.
Пристав (іде попереду графа, кричить). Панове! Його вельможність.
Граф. Ви в суддівській мантії тут, пане Брідуазоне! Адже це домашня справа, міська одежа добре б личила.
Брідуазон. То ви надто добрі, пане графе. Але я ніколи не виступаю без неї; бо-о, форма, бачите, головне форма! Той самий сміється з судді в короткому вбранні, але тремтить, тільки побачить прокурора в мантії. Форма, форма!
Граф (до пристава). Впустіть публіку!
Пристав (відчиняв, кричить). Засідання!
Брідуазон (до Дубль-Мена). Дубль-Мен, перечитайте опис справ.
Дубль-Мен (читає папір). «Благородний, преблагородний, безмірно благородний Дон Педро Хорхе ідальго[25], барон де Лос-Альтос, ії Монтес Ф'єрос і інше, проти Алонсо Кальдерона, молодого драматичного автора. Справа про мертвонароджену комедію, яку кожний не визнає за свою і складає на другого».
Граф. Вони праві обидва. Знімається з черги. Якщо вони напишуть удвох нову п'єсу, щоб вона відзначилася трохи у великім світі, — наказ: щоб ідальго дав їй своє ім'я, а поет свій талант.
Дубль-Мен (читає другий папір). «Андрес Петручо, землероб, проти провінціального збирача податків». Ідеться про самовільне обкладення.
Граф. Справа не моєї компетенції. Я краще служитиму моїм васалам, захищаючи їх перед королем. Минайте цю.
Дубль-Мен (бере третій; Бартоло і Фігаро встають). «Барб-Агар-Рааб-Мадлен-Ніколь-Марселіна де-Верт-Аллюр, дівчина повнолітня (Марселіна встає й кланяється) проти Фігаро…» ім'я хрещене не зазначено.
Фігаро. Анонім[26].
Брідуазон. А-анонім? Що-о це за святий?
Фігаро. То мій патрон.
Дубль-Мен (пише). «Проти Аноніма Фігаро». Стан?
Фігаро. Дворянин.
Граф. Ви дворянин? (Писар пише.)
Фігаро. Якби небо схотіло, я був би сином якогось принца.
Граф (до писаря). Далі.
Пристав (пищить тоненьким голосом). Тихо, панове!
Дубль-Мен (читає). «Справа про відмовлення від шлюбу згаданого Фігаро з згаданою де-Верт-Аллюр. Доктор Бартоло виступає за позивальницю, а вищеназваний Фігаро сам за себе, якщо суд дозволить проти звичаю і судового права».
Фігаро. Звичай, пане Дубль-Мен, часто є зловживанням; трохи вчений кліент завжди краще знає свою справу, ніж певні адвокати, що пріють на холоді, кричать на всі заставки, і, знаючи все, крім справи, так само мало заклопотані тим, що зруйнують кліента, як і набриднуть аудиторії й присплять панів, а потім пиндючаться, наче вони скомпонували oratio pro Murena[27]. Я розповім справу у кількох словах. Панове!..
Дубль-Мен. От уже багато зайвих, бо ви не позивач і маєте тільки боронитись. Наблизьтесь, докторе, і прочитайте зобов'язання.
Фігаро. Еге ж, зобов'язання.
Бартоло (надіваючи окуляри). Воно цілком ясне. Брідуазон. Треба ознайомитися з ним.
Дубль-Мен. Тихше ж, панове.
Пристав (пискливо). Тихше!
Бартоло (читав). «Я, нижчепідписаний, посвідчую, що одержав від панни і т. д. Марселіни де-Верт-Аллюр, в замку Агуас-Фрескас дві тисячі карбованих піастрів[28], яку суму я їй поверну на вимогу в тому ж замку, де й оженюся з нею на знак вдячності і т. д.». Підписано коротко «Фігаро». Мій висновок — виплатити писану суму і виконати обіцянку, з виплатою судових витрат. (Промовляє.) Панове… Ніколи ще цікавішої справи не подавалось на розгляд суду з часів Александра Великого, який пообіцяв узяти шлюб з прекрасною Фалестрідою[29]…
Граф (перебивав). Перш ніж продовжувати, адвокате, чи визнається законність документа?
Брідуазон (до Фігаро). Що ви за… що ви заперечите на прочитане?
Фігаро. Що є, панове, лукавство, помилка або неуважність у тому способі, яким прочитано документ, бо в письмі не сказано: «яку суму я їй поверну, де й оженися з нею», але: «яку суму я їй поверну або оженюся з нею»; це зовсім не те саме.
Граф. Як стоїть у акті: чи «де й», чи «або»?
Бартоло. Там «де й».
Фігаро. Там «або».
Брідуазон. Дубль-Мен, прочитайте самі.
Дубль-Мен (бере папір). І це буде певніше, бо сторони часто перекручують, читаючи. (Читав.) «Е-е-е панна е-е-е де-Верт-Аллюр…» Ага! «Яку суму я їй поверну на вимогу в тому ж замку, де й… або… де й… або…» Тут нечітке слово… посаджено кляксу.
Брідуазон. Клякса? А, знаю, що то та-аке!
Бартоло (промовляючи). Я підтримую, що тут сполучник з'єднувальний «де й», що зв'язує дві співвідносні частини речення: «я заплачу панні, де й одружуся з нею».
Фігаро (промовляє). Я підтримую, що це сполучник розділовий «абож», що відділяє ті члени речення: «я заплачу панні, абож я з нею одружуся»[30]. Коли ви буквоїд, то я ще більший. Якщо він заговорить по-латинському, то я по-грецькому, я його зажену на слизьке.
Граф. Як судити в такім питанні?
Бартоло. Щоб покінчити з тим і не мудрувати із словом, припустимо, що там «абож».
Фігаро. Прошу це внести до протоколу.
Бартоло. І ми цього будемо триматися. Такий слабкий викрут не поможе винному. Розгляньмо запис у такій формі: «яку суму я їй поверну в тому ж замку, абож я маю одружитися з нею». Це так само, ніби хто сказав: «Я мушу лягти в ліжко або я дуже хворий», чи інакше: «бо я дуже хворий». Отже, «заплачу або маю одружитися», значить: «через те, що маю повинність одружитися».
Фігаро. Зовсім ні. Фраза має таке значення: «Або хвороба вас уб'є, або лікар». Це безперечно. Другий приклад: «Або ви нічого путящого не напишете, або дурні вас осудять». Чи пан Бартоло думає, що я забув синтаксис? Отож: «Я заплачу в тому ж замку, без коми, або маю одружитися».
Бартоло (поспішно). Кома.
Фігаро (поспішно). Її там немає. Немає, панове, «або я маю одружитися».
Бартоло (дивлячись у папір, поспішно). Кома, панове.
Фігаро (поспішно). Її не було, панове. Нарешті, людина, що одружується, чи має потребу платити?
Бартоло (поспішно). Так, ми одружуємося з поділеними маєтками.
Фігаро (поспішно). А ми з поділеним ліжком, якщо шлюб не є сквитування.
Бартоло. Кумедне виконання зобов'язання.
Дубль-Мен. Тихше, панове!
Пристав (пискливо). Тихше!
Бартоло. Такий шахрай! Називає це сплачуванням боргів!
Фігаро. Чи це ваша справа, адвокате, що ви бороните?
Бартоло. Я бороню цю панну.
Фігаро. Можете далі плести нісенітниці, але перестаньте лаятись. Коли, боячися запальності позивальників, суди терпіли те, що зветься треті особи, вони не мали на увазі, щоб ці стримані оборонці зробилися безкарно привілейованими нахабами. Це значить понижувати найповажнішу інституцію.
Антоніо (до Марселіни). Що вони там так довго бурмочуть?
Марселіна. Підкупили головного суддю, він підкупує другого, і я програю свій процес.
Бартоло (тихо, похмуро). Я боюсь того.
Фігаро (весело), Бодрись, Марселіно!
Дубль-Мен (встає, до Марселіни). Ах, це вже занадто! Я на вас подаю позов, і для честі трибуналу прошу, щоб перш ніж учинити суд в іншій справі, трибунал висловився в оцій.
Граф (сідає). Ні, секретарю, я не висловлюсь з приводу моєї власної образи: іспанський суддя не матиме чого червоніти за витівки, пристойні азіатським судам; доволі інших зловживань. Я маю справити друге, мотивуючи вам свій присуд: кожний суддя, що відмовляється від цього, є великий ворог законам. Чого може вимагати позивальниця? Шлюбу, коли не буде виплати. Одно й друге разом — це вже забагато.
Дубль-Мен. Тихше, панове!
Пристав (пискливо). Тихше!
Граф. Що нам говорить обвинувачений? Що він хоче зберегти волю своєї особи. Це йому дозволено.
Фігаро (з радістю). Я виграв.
Граф. Та коли текст говорить: «Яку суму я сплачу на першу вимогу або одружусь і т. д.», то суд присуджує відповідача сплатити позивальниці дві тисячі піастрів готівкою абож одружитися з нею сьогодні. (Встає.)
Фігаро (остовпілий). Я програв.
Антоніо (радісно). Препишний присуд!
Фігаро. Чим саме?
Антоніо. Тим, що ти мені більше не небіж. Щира дяка, ваша вельможність!
Пристав (пискливо). Розходьтесь, панове!
Антоніо. Піду ж розкажу все моїй небозі.
Фігаро (сам, проходжається в темряві і говорить найпохмурішим тоном). Жінка! жінка! жінка! Створіння кволе й лукаве!.. Ні одна жива істота не може схибити свого інстинкту; чи в тебе тільки інстинкт до обдурювання?.. Після того, як вона уперто мені відмовляла, як я настоював перед її панею; в хвилину, коли вона дає мені слово, посеред самої церемонії!.. Він сміявся, читаючи листа, ошуканець! А я мов той дурень!.. Ні, пане графе, ви її не дістанете… не дістанете. Що ви великий пан, то гадаєте собі, що й великий геній… Благородство, багатство, ранг, становище; усе це робить таким гордим! Ви завдали собі труду народитися і нічого більше; в іншому людина досить звичайна! Я ж, чорт забери, загубившись у темному натовпі, мусив для того тільки, щоб існувати, розгорнути більше вміння і розважності, ніж витрачено за сто літ у керуванні цілою Іспанією; і ви хочете боротися… Хтось іде… Це вона… Ні, нема нікого. Нічка до диявола темна, і от я справляю тут дурний обов’язок чоловіка, хоч я став ним тільки наполовину! (Сідає на лавку). Чи є щонебудь чудніше, ніж моя доля? Син не знати чий; мене вкрали бандити; вихований в їх звичаях, я маю до них огиду і хочу проходити шлях чесної людини, і всюди мене відпихають! Вивчаю хімію, фармацевтику[31], хірургію, і ввесь кредит великого пана ледве може дати мені в руки ланцет ветеринара! Утомившись мучити хвору скотину, берусь до ремесла зовсім відмінного, кидаюся стрімголов у театр. Було б мені пов’язати собі камінь на шию! Я компоную комедію із звичаїв сераля[32]; іспанський автор, гадаю, може ганити Магомета без вагання. Раптом посланець… не знаю звідки, скаржиться, що я ображаю в своїх віршах Високу Порту[33], частину Індійського півострова, цілий Єгіпет, королівства Барку, Тріполі[34], Туніс, Алжір і Марокко, і от, мою комедію гублять для приємності магометанських князів, з яких ні один, гадаю, не вміє читати і які смугують нам спини, називаючи нас «християнськими собаками». Не можучи принизити розум, мстяться тим, що його переслідують. Мої щоки позападали; розв’язка наближалась. Я вже уявляв собі прихід судового пристава, і через те що нема конечної потреби мати речі, щоб про їх розумувати, то, не мавши ані копійки за душею, я написав про значення грошей і про їх чистий прибуток; незабаром я побачив з глибини фіакра[35], як спустився передо мною місток кам’яної в’язниці, входячи в яку я залишив надію і свободу. (Встає.) Хотів би я держати в руках одного з тих володарів на чотири дні, таких легковажних до того зла, що вони велять робити; тоді як добра немилість прожене з нього хміль гордощів, я б йому сказав… що видрукувані дурниці мають повагу тільки там, де обмежують їх обіг; що без свободи критики не може існувати принадна похвала; і що тільки маленькі люди бояться маленьких писак. (Сідає знову.) Коли набридло годувати незначного пенсіонера, мене одного дня викидають на вулицю; і через те що треба мати обід, хоч і не сидиш уже у в’язниці, то я знову нагострюю своє перо і питаю в кожного, які є на черзі справи. Мені кажуть, що за час мого економічного усамітнення в Мадріді встановилася система вільного продажу продуктів, що навіть сягає на продукти преси, аби я тільки не говорив у своїх писаннях ні про владу, ні про релігію, ні про політику, ні про мораль, ні про значних осіб, ані про поважні товариства, ні про оперу, ні про інші спектаклі, ні про будького, хто чимось заінтересований. Я можу вільно все друкувати під доглядом двох або трьох цензорів. Щоб скористатися з цієї милої свободи, я оголошую про вихід періодичного органу, і, не хотівши йти слідами інших, я його назріваю «Некорисний журнал». Тю! На мене зараз неначе тисяча газетних чортів накинулися. Мене заборонено, і я от знову без роботи! Мене охоплював розпач; дехто почав мені підшукувати посаду, але, на лихо, я був здатний до неї; був потрібний рахівник, а прийняли танцюриста. Мені залишалось тільки красти, я зробився банкометом при грі в фараона[36]; тоді, добрі люди, я вечеряю в місті, і особи, так звані порядні, чемно відчиняють передо мною свої доми, забираючи собі три чверті прибутку. Я міг би видертися нагору; я навіть почав розуміти, що для того, щоб добре заробляти, має більшу силу спритність, ніж обізнаність; але як кожний грабував круг мене, вимагаючи, щоб я був чесний, то довелося ще раз упасти. На цей раз я наважився залишити світ і двадцять сажнів води мали відділити мене від нього, коли якийсь доброчинний бог покликав мене до мого давнього стану. Я беру знову мій бритвений футляр і мій англійський ремінь і, залишаючи міський дим тим дурням, що ним годуються, а сором покинувши серед шляху, бо він надто важкий для пішого, я переходжу, голяруючи, від міста до міста і, нарешті, живу без клопоту. Один великий пан приїздить у Севілью; він мене впізнає, я влаштовую йому шлюб, і щоб заплатити мені за те, що моїми клопотами має жінку, він хоче перехотіти мою! Інтрига, буря з цього приводу; я готовий кинутись у безодню, і в хвилину, як мав одружитися з своєю матір'ю, з'являються мої батьки один за одним. (Встає, розпалюючись.) Сперечаються: це ви, це він, це я, це ти; ні, це не ми; е! але хто ж? (Знов раптом сідає.) О, дивний ряд подій! Як це зі мною сталося? Чому ці речі, а не інші? Хто призначив їх на мою голову? Змушений проходити шляхом, яким я пішов, не знавши того, так само, як і вийду, не хотівши, я накидав на нього стільки квіток, кільки дозволила мені моя веселість. Я ще кажу моя веселість, а я й не знаю, чи вона моя, як і все інше, і навіть що таке це я, яким я заклопотаний: збір без форми невідомих часток; потім злиденна дурна істота; маленьке, жваве звірятко; хлопець, гарячий до втіхи, що має повний нахил до веселого життя, справляє всяке діло, аби жити; тут пан, а там слуга, по тому, як подобається фортуні; честолюбний заради гонору, працьовитий з крайньої потреби, але лінивий… з насолодою! Добрий промовець, коли загрожує небезпека, поет для відпочинку, музикант при нагоді, закоханий, як нападе божевілля; я все передивився, все переробив, все використав. Потім омана зникла, і я — розчарований, і як розчарований[37]!.. Сюзон! Сюзон! Сюзон! Якої ти мені завдаєш муки!.. Я чую ходу… хтось іде. Ось хвилина переламу. (Відходить до першої куліси з правої сторони.)
Бартоло (до Фігаро). Ти бачиш, що на твій перший знак…
Граф (показуючи на павільйон ліворуч себе). Педрільйо, займи ці двері. (Педрільйо йде.)
Басіліо (тихо до Фігаро). Ти його піймав із Сюзанною?
Граф (показуючи на Фігаро). А ви всі, мої васали, оточіть мені цього чоловіка і відповідатимете за його життя.
Басіліо. Ха! ха!
Граф (люто). Цитьте! (До Фігаро, ледяним тоном.) Кавалере, відповісте ви на мої запитання?
Фігаро (холодно). Хто б міг би мене від цього звільнити, ваша вельможність? Ви всім тут володієте, за винятком самого себе.
Граф (здержуючись). За винятком самого себе!
Антоиіо. Оце значить сказати.
Граф (знову гніваючись). Ні, як щонебудь могло б збільшити мою лютість, то це його спокійний вигляд.
Фігаро. Чи ми солдати, що вбивають і дають себе вбивати за інтереси, які їм невідомі? Щодо мене, то я хочу знати, чого я гніваюсь.
Граф (несамовито). Можна сказитися! (Здержуючись.) Невинний чоловіче, що нібито не знає! Чи зробите ви нам, принаймні, ласку сказати, що це за дама, що ви щойно привели у цей павільйон?
Фігаро (лукаво показуючи на інший). В оцей-о?
Граф (поспішно). В оцей.
Фігаро (холодно). То інша річ. Молода особа, що шанує мене своєю особливою прихильністю.
Басіліо (здивований). Ха! Ха!
Граф (поспішно). Чуєте, що він каже, панове?
Бартоло (здивований). Ми чуємо.
Граф (до Фігаро). А ця молода особа чи має інше відоме вам зобов’язання?
Фігаро (холодно). Я знаю, що великий пан займався нею якийсь час; але чи тим, що він її занедбав, чи тим, що я більше їй до вподоби, ніж достойніший любові, вона віддає мені тепер перевагу.
Граф (жваво). Перев… (Здержуючись.) Принаймні, він наівний! Бо те, що він визнає, панове, я чув, божуся вам, з уст самої його спільниці!
Брідуазон (остовпілий). Йо-ого спільниці!
Граф (з лютістю). Отже, коли безчестя публічне, треба, щоб і помста була теж така. (Входить у павільйон.)
Антоніо. Це справедливо.
Брідуазон (до Фігаро). Хто-о ж узяв жінку другого?
Фігаро (сміючись). Ніхто не мав цієї приємності.
Граф (говорячи в павільйоні і тягнучи когось, кого ще не видно). Усі ваші зусилля зайві, ви загинули, пані, і ваш час уже прийшов. (Виходить, не дивлячись.) Яке щастя, що ніяка застава такого огидного одруження…
Фігаро (скрикує). Керубіно!
Граф. Мій паж?
Басіліо. Ха! ха!
Граф (несамовито, набік). І завжди цей чортової душі паж! (До Керубіно.) Що ви робили в тій залі?
Керубіно (боязко). Я ховався, як ви звеліли.
Педрільйо. Варто було гнати так коня!
Граф. Піди ти, Антоніо; приведи до судді цю негідницю, що мене збезчестила.
Брідуазон. То-о це ви шукаєте пані?
Антоніо. Отже, є добрий бог; ви стільки творили такого самого в околиці…
Граф (люто). Іди ж! (Антоніо виходить.)
Граф. Ви побачите, панове, що паж не був там сам.
Керубіно (боязко). Моя доля була б дуже люта, коли б якась чутлива душа не підсолодила її гіркоту.
Антоніо (тягнучи за руку когось, кого ще не видно). Ходім, пані, не треба упрошувати вас вийти, бо вже ж знають, що ви сюди ввійшли.
Фігаро (скрикує). Мала кузинка!
Басіліо. Ха! ха!
Граф. Фаншетта!
Антоніо (обертається і скрикує). А, чорт побери! Вельможний пане, це дуже весело — вибрати мене, щоб показати компанії, що це моя: дочка вчинила всю цю бучу.
Граф (ображено). Хто ж знав, що вона там? (Хоче туди йти.)
Бартоло (поперед нього). Дозвольте, пане графе, це не стало ясніше. Я спокійніший. (Виходить.)
Брідуазон. От ще дуже заплутана справа.
Бартоло (почавши говорити в павільйоні і виходячи). Не бійтесь нічого, пані, вам не буде жодного лиха, я відповідаю. (Обертається і скрикує.) Марселіно!..
Басіліо. Ха! ха!
Фігаро (сміється). От чудасія! І моя мати там?
Антоніо. Стільки їх, що й не потовпляться.
Граф (вражено). Що мені за діло! Графиня…
Граф. А, от вона виходить! (Сильно бере її за руку.) Як ви гадаєте, панове, чого заслуговує огидна… (Сюзанна падає на коліна, схиливши голову.)
Граф. Ні, ні! (Фігаро падає на коліна з другого боку.)
Граф (сильніше). Ні, ні! (Марселіна падає на коліна перед ним.)
Граф (дужче). Ні, ні! (Всі падають на коліна, крім Брідуазона.)
Граф (несамовито). Хоч би вас було тут сотня!
Графиня (падає на коліна). Принаймні я доповню лічбу.
Граф (дивлячись на графиню і Сюзанну). Ах! що я бачу!
Брідуазон (сміється). Чорт побери! Це графиня.
Граф (хоче підняти графиня). Як! Це були ви, графиня? (Благальним тоном.) Тільки великодушне пробачення…
Графиня (сміючись). Ви, бувши мною, казали б; ні, ні; а я
сьогодні уже втретє даю вам пробачення без всяких умов. (Підводиться.)
Сюзанна (встаючи). Я теж.
Марселіна (встає). Я теж.
Фігаро (встає). Я теж. Тут чути відгомін! (Усі встають.)
Граф. Відгомін! Я хотів з ними хитрувати, а вони зо мною зробили, як з дитиною!
Графиня (сміючись). Не шкодуйте за цим, графе.
Фігаро (обтираючи шапкою коліна). Такий день, як оцей, непогана школа посла!
Граф (до Сюзанни). Так ця картка, запечатана шпилькою…
Сюзанна. Її продиктувала пані.
Граф. Відповідь безперечно належить їй. (Цілує, руку графині.)
Графиня. Кожний матиме те, що йому належить. (Бона віддає гаманець Фігаро, а діамант Сюзанні.)
Сюзанна (до Фігаро). Ще один посаг.
Фігаро (вдаривши рукою гаманець). Це третій. Його важко було здобути.
Сюзанна. Як і наш шлюб.
Гріп-Солей. А чи матимемо ми підв'язку новоодруженої?
Графиня (витягаючи стьожку, що так ховала на грудях, кидає на землю). Підв'язка? Вона була разом з її убранням. Ось вона! (Хлопчики хочуть її підняти.)
Керубіно (меткіший, біжить її взяти). Нехай, хто хоче її мати, в мене її видере.
Граф (сміючись, до пажа). Ви так боїтеся лоскоту! Що ж ви знайшли веселого в недавньому ляпасі?
Керубіно (відступає й витягає наполовину шпагу). Я, пане полковнику?
Фігаро (з комічним гнівом). Він його дістав на мою щоку: от як великі пани творять справедливість.
Граф (сміється). То це на його щоку? Ха! ха! ха! Що ви на це скажете, люба графине?
Графиня (виведена з задумливості говорить з почуттям). Ах так, дорогий графе, і на все життя, цілком, присягаюся.
Граф (б'є по плечу Брідуазона). А ваша думка, Брідуазон?
Брідуазон. Про-о все, що я бачу, пане графе?.. Далебі, я-а не знаю, що вам сказати; от мій спосіб думання.
Всі (разом). Добре розсудив!
Фігаро. Я був бідний, мене зневажали. Я показав деякий розум, — з'явилась ненависть. Красива дружина і багатство…
Бартоло (сміючись). Привернуть до тебе всі серця.
Фігаро. Чи можливо?
Бартоло. Я їх знаю.
Фігаро (кланяючись глядачам). Не кажучи про жінку й гроші, матиму за пошану й приємність догоджати вам усім. (Грають вступ до водевілю.)
1784 р.
——————
- ↑ Коррехідор — особа з вищою адміністративною владою в областях чи містах Іспанії. Андалузія — область на півдні Іспанії.
- ↑ Паяю — у феодальному суспільстві юнак з дворянської сім’ї на службі при дворі короля або вельмож-аристократів.
- ↑ Брідуазон — французькою мовою—«придуркуватий».
- ↑ Дубль-Мен — «людина з подвоєною кількістю рук». Натяк на схильність секретаря суду до хабарів.
- ↑ Льє — старофранцузька міра довжини, дорівнює 4,5 кілометрам.
- ↑ Севілья — головне місто провінції Севілья в Андалузії, в Іспанії.
- ↑ Відняли свою у доктора — тут мова йде про одруження графа з вихованкою доктора Бартоло (це було темою комедії Бомарше «Севільський цирульник»).
- ↑ Страшне прасо пана — тобто насильницький звичай феодалів проводити з дружиною свого васала (підданого) першу ніч після її весілля.
- ↑ Ток (франц. toque}}) — жіночий і чоловічий головний убір з тканини без крисів, часто з зборами.
- ↑ Тиранія — нічим не обмежена, свавільна влада самодержця. Тут — жорстокість.
- ↑ Вандал (назва народу — вандали) — тут те саме, що й «варвар», тобто грубий, некультурний, дикун.
- ↑ Кастільці — тут у розумінні взагалі іспанці.
- ↑ Віват (лат. ) — «Хай живе!»
- ↑ Каталонія — в північно-східній частині Іспанії.
- ↑ Морена (Сьєра Морена) — гірське пасмо на Півдні Піренейського пів-острова, вододіл між ріками Гвадіана і Гвадалквівір.
- ↑ Goddam (годдем, англ.) — «Прокляття!» або «Чорт побери!»
- ↑ Таверна (італ.) — харчівня, шинок.
- ↑ Фортуна — в римлян богиня щасливої долі. Фігурально — доля, щастя.
- ↑ «Я дівчину більше люблю!» — улюблена пісенька французького короля Генріха IV (1553 — 1610).
- ↑ Трибунал — приміщення суду.
- ↑ Tempo è galant' uomo — «час — це чемна людина», тобто джентльмен (італійське прислів'я).
- ↑ Дуенья (duena — іспанською мовою «хазяйка») — літня жінка, обов'язком якої було доглядати за якоюсь молодою жінкою дворянського походження. Фігурально «стара».
- ↑ Будуар (французьке слово) — маленька дамська кімнатка.
- ↑ Реверанс — ввічливий поклон.
- ↑ Ідальго — середній дворянин в Іспанії. Перша «судова справа» тут це сатиричний натяк Бомарше на сучасне йому літературно-театральне життя.
- ↑ Анонім (грецьке) — безіменний, або той, що приховує своє ім'я (напр., анонімний твір — твір, автор якого невідомий, не підписаний).
- ↑ Oratio pro Murena — промова знаменитого римського оратора Ціцерона на оборону консула (вища адміністративна особа, яку обирали на рік) Ліцінія Мурени, обвинуваченого в незаконному здобутті консульства (62 р. до нової ери); один з найвидатніших зразків римського судового красномовства.
- ↑ Піастр — срібна дрібна монета.
- ↑ Фалестріда — легендарна цариця войовничих жінок-амазонок, ява нібито одружилася з великим завойовником Александром Македонським.
- ↑ У французькому оригіналі тут гра слів, що не піддасться перекладові: по-французькому сполучник ou мас два значення: «де» і «або». Якщо ou — «де», то перед ним стоїть кома. Якщо ж où — «або», то перед ним коми немає. Таким чином Бартоло твердить, що написано: «Заплачу панні в цьому замку, де (я повинен) одружитися з нею», а Фігаро запевняє, що написано: «заплачу в цьому замку або (я повинен) одружитися з нею».
- ↑ Фармацевтика — аптекарська справа.
- ↑ Сераль (або гарем) — жіноча половина палацу турецького султана або взагалі якогось мусульманського владаря.
- ↑ Висока Порта (тобто «високі ворота») — колишня назва «Великої отоманської держави» (кол. Турецької імперії).
- ↑ Барка і Тріполі — назви колишніх держав на північному березі Африки, де тепер італійська колонія Лівія.
- ↑ Фіакр — повіз.
- ↑ Фараон — гра в карти.
- ↑ В монолозі Фігаро, скерованому проти феодального ладу, можна побачити багато натяків на особисте життя самого Бомарше. Йому також доводилося виявляти виключну енергію, щоб здобути незалежне становище в суспільстві, а також раз-у-раз зазнавати цензурних утисків як драматургові.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|