Жнива досьпіли/I–VII
◀ Зима | Жнива досьпіли I–VII |
Я читати не умію… ▶ |
|
Я коли тримав ся злої форми житя, то думав що знаю дуже богато; та коли полишив єї, то ця ідея зачала горіти в менї не вгасимим вогнем і, я зачав реалїзуватись тодї що я нїчого не знаю.
Жаль? О, се великий робітник в душі і в тїлї людини!… Він перетопив все моє тїло на нове! Він перейшов і скріпив всї мої кости що до найменьшої! Він перелляв і перечистив всю мою кров; а тепер вже далї на попіл допалює в весь мій гріх самолюбства!…
Спокій душі є двоякий: спокій житя і спокій смерти. Спокій житя є божий, спокій смерти є гріховний.
|
Ой, дивіть ся дїтоньки щоб смерть не розпростерла свій намет над вами і не затїнила ваші душі своїм спокоєм....
Так до нас говорить ся з гори.
В борбі духовнїй я маю велике терпінє, — дуже велике; та радїсьть ще більшу, та радїсьть ще більшу.
Що від тїла, тїлом остаєть ся; що від духа, останеть ся духом.
Горе тим що в важають себе самих сильними і пнуть ся до високостий; бо впадуть они — глїбоко впадуть!
|
Істинно істинно блаженнї ті що впадуть; бо встануть они — встануть до житя вічного!
Що маєш доброго в собі,
Не величай ся тим;
Бо те все не твоє власне
А дав тобі Творець твій.