Жнива досьпіли/Я читати не умію…
| ◀ I–VII | Жнива досьпіли «Я читати не умію…» |
Колись як ляжу в могилу я… ▶ |
|
І.
Я читати не умію,
Тому йду я нераз в поле;
В поле чисте самотою, —
Під те небо сьвіже голе:
Там зірки менї читають
Свою книжку очицями;
Свою книжку гарну, нову —
Висьпівують в'ни слївцями.
Або йду часом над річку
Що плине з тиха гаями;
Там сїдаю і слухаю,
А річка журчить словами:
Так і так, „бувало каже”,
Журчить з тиха тай заплаче:
Я слухаю, дивую ся, —
Тай собі нераз заплачу…
І так плачем, що аж дуби
Що річки мови слухають;
Сильні дуби зітхнуть нераз —
Гірко тяженько зітхають…