жердка
|
Же́рдка, чаще же́ртка, ки, ж. 1) Вѣшалка для платья въ сельскихъ хатахъ: жердь, за оба конца веревками подвѣшенная къ потолку вдоль задней стѣны надъ полом (нарами для спанья). Жердка бываетъ и въ коморі. Вас. 192. Чуб. 382, 386. Я музикантів для простору на піл під жертку помістив. Алв. 22. Стала доставати собі в коморі з жертки що мали кращого про велике свято. Г. Барв. 165. 2) Часть ткацкаго станка. МУЕ. III. 16. См. Верстат. 3) Въ ралѣ: жердь, къ переднему концу которой прикрѣплено ярмо, а къ заднему (съ разсохой) — колода съ зубьями. Чуб. VII. 400. Ум. Же́рдочка.
- Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924
Же́рдка, чаще же́ртка, ки, ж. 1) Вешалка для платья в сельских хатах: жердь, за оба конца веревками подвешенная к потолку вдоль задней стены над поло́м (нарами для спанья). Же́рдка бывает и в комо́рі. Вас. 192. Чуб. 382, 386. Я музикантів для простору на піл під жертку помістив. Алв. 22. Стала доставати собі в коморі з жертки що мали кращого про велике свято. Г. Барв. 165. 2) Часть ткацкого станка. МУЕ. III. 16. См. Верста́т. 3) В рале: жердь, к переднему концу которой прикреплено ярмо, а к заднему (с разсохой) — колода с зубьями. Чуб. VII. 400. Ум. Же́рдочка.
- Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28
Же́рдка, чаще же́ртка, ки, ж. 1) Вешалка для платья в сельских хатах: жердь, за оба конца веревками подвешенная к потолку вдоль задней стены над полом (нарами для спанья). Жердка бывает и в коморі. Вас. 192. Чуб. 382, 386. Я музикантів для простору на піл під жердку помістив. Алв. 22. Стала доставати собі в коморі з жердки що мали кращого про велике свято. Г. Барв. 165. 2) Часть ткацкого станка. МУЕ. III. 16. См. Верстат. 3) В рале: жердь, к переднему концу которой прикреплено ярмо, а к заднему (с рассохой) — колода с зубьями. Чуб. VII. 400. Ум. Же́рдочка.
- Грінченко Б. Д. Словник української мови / за ред. А. А. Хвилі. Київ: Соцеквидав України, 1937