Енциклопедія марксизму-ленінізму/Боротьба Леніна і Сталіна за створення більшовицької партії

Енциклопедія марксизму-ленінізму
Єм. Ярославський
Боротьба Леніна і Сталіна за створення більшовицької партії
Київ: Політвидав при ЦК КП(б)У, 1941
БОРОТЬБА ЛЕНІНА І СТАЛІНА ЗА СТВОРЕННЯ БІЛЬШОВИЦЬКОЇ ПАРТІЇ

З першої ж глави вивчаючий «Історію ВКП(б)» знаходить в ній нову постановку цілого ряду питань. Відомо, наприклад, як багато неясностей було за останній час щодо Плеханова. З одного боку, троцькістсько-бухарінські контрабандисти замазували опортуністичні ідеї Плеханова і висували його мало не родоначальником більшовизму, а з другого боку, вважалося ознакою поганого тону, мало не опортунізмом, говорити про заслуги Плеханова і його групи в справі поширення марксизму і особливо в справі боротьби з народниками.

«Історія ВКП(б)» дає історично правильну постановку питання: не замазуючи помилок плехановської групи, в ній показано величезне значення боротьби Плеханова і його групи в справі поширення ідей наукового соціалізму в той час, коли соціал-демократія в Росії ще не була зв'язана з робітничим рухом.

«Історія ВКП(б)» нагадує, що перше покоління марксистів у 80-х роках, а потім і в 90-х роках і навіть на початку 900-х років, надавало величезного значення таким працям Плеханова, як «До питання про розвиток моністичного погляду на історію», «Наші незгоди», «Соціалізм і політична боротьба» та ін. Марксисти на цих працях учились боротися з народниками, боротися з ворогами марксизму. Плеханов у цих працях дав блискучий захист діалектичного матеріалізму Маркса–Енгельса.

Через всю «Історію ВКП(б)» чітко проходить лінія боротьби з опортунізмом Плеханова і його прихильників, з меншовизмом Плеханова, і в той же час у цьому курсі історії ВКП(б) дано належну історичну оцінку позитивної ролі, яку відіграв Плеханов у популяризації, поширенні і захисті марксизму.

В цій же главі ми бачимо чітку постановку питання про народництво. Ми знаємо, що і в цьому питанні фальсифікатори історії внесли чимало плутанини. В «Історії ВКП(б)» дана рішуча критика народництва, показано всю шкідливість народницьких ідей у розвитку революції, у розвитку робітничого руху, показано, що народники є противниками марксизму.

Народники «відвертали увагу трудящих від боротьби з класом гнобителів безкорисними для революції убивствами окремих представників цього класу. Вони гальмували розвиток революційної ініціативи й активності робітничого класу і селянства.

Народники заважали робітничому класові зрозуміти його керівну роль в революції і затримували створення самостійної партії робітничого класу» (стор. 12). В «Історії ВКП(б)» говориться про те, що народники проповідували фальшиву теорію активних «героїв» і пасивної «юрби», яка жде від «героїв» подвигу, але разом з тим показано з історичною об'єктивністю, що народники намагались підняти селян на боротьбу проти царського уряду, їх біда була в тому, що вони не змогли правильно зрозуміти умов розвитку суспільства, що вони йшли проти історичних потреб суспільства, що вони виявлялись героями-невдахами в історії.

«Історія ВКП(б)» показує всю шкідливість народницької проповіді терору, роз'яснює, як неправильно розуміли народники закони розвитку Росії, роль різних класів у ній, але це зовсім не означає, що це покоління революціонерів, яке боролося проти царизму, треба зображувати контрреволюціонерами, як це іноді буває.

Інша річ, що народники, які не розуміли законів розвитку суспільства, так само як згодом меншовики, анархісти та ін., в міру розвитку революції, в міру переростання її в соціалістичну, пролетарську революцію все далі й далі відходили від революційної боротьби і, кінець-кінцем, прийшли в табір контрреволюції.

Слід нагадати, що серед пропагандистів один час була в ходу теорія, що нема чого проводити будь-яку різницю між так званими революційними народниками 70-х і початку 80-х років і ліберальними народниками. Ці пропагандисти вважали, що ідеї Леніна в цьому питанні вже застаріли. У 1-ій же главі «Історії ВКП(б)» чітко показано, в чому сталися зміни в народництві в 90-х роках:

«Народники 90-х років по суті давно відмовились від усякої революційної боротьби з царським урядом. Ліберальні народники проповідували примирення з царським урядом. «Вони просто думають, — писав Ленін про народників того часу, — що коли попросити гарненько та ласкавенько у цього уряду, то він може все добре влаштувати» (Ленін, т. І, стор. 161).

Народники 90-х років закривали очі на становище бідноти в селі, на класову боротьбу в селі, на експлуатацію бідноти куркульством і вихваляли розвиток куркульських господарств. Вони виступали по суті справи як виразники інтересів куркульства» (стор. 20).

Уже в цій главі показано, як Ленін у своїй книзі «Що таке «друзі народу» і як вони воюють проти соціал-демократів?» висунув ідею створення союзу робітників і селян. Коло 47 років тому Ленін дав чітке визначення ролі цих класів у революції: робітничий клас — гегемон, селянство — союзник пролетаріату.

З 1-ої ж глави вивчаючий «Історію ВКП(б)» вводиться в обстановку розгортання боротьби марксистів того періоду, коли на чолі петербурзького «Союзу боротьби за визволення робітничого класу» стає Ленін, коли з 90-х років у Закавказзі починає свою революційну роботу в рядах марксистів товариш Сталін, коли на початку цього століття зароджується газета «Искра», що відіграла таку величезну роль у справі організації партії і вироблення основ більшовизму.

Звертають на себе увагу в «Історії ВКП(б)» блискучі характеристики, дані товаришем Сталіним ряду історичних праць В. І. Леніна. Так, у 2-ій главі, де чітко змальована боротьба Леніна за побудування робітничої партії і та величезна робота, яку він виконав у редакції «Искры», виробляючи ідеологічні основи марксистської партії, товариш Сталін дає характеристику історичного значення книги Леніна «Що робити?»:

«Історичне значення «Що робити?» полягає в тому, що Ленін в цій своїй знаменитій книзі:

1) Перший в історії марксистської думки обнажив до коренів ідейні джерела опортунізму, показавши, що вони полягають насамперед у схилянні перед стихійністю робітничого руху і в приниженні ролі соціалістичної свідомості в робітничому русі;

2) Підніс на висоту значення теорії, свідомості, партії, як революціонізуючої і керівної сили стихійного робітничого руху;

3) Блискуче обгрунтував корінне марксистське положення, яке гласить, що марксистська партія є з'єднання робітничого руху з соціалізмом;

4) Дав геніальну розробку ідеологічних основ марксистської партії» (стор. 37).

У 4-ій главі «Історії ВКП(б)» товариш Сталін дав прекрасне узагальнення ідейної боротьби Леніна за створення більшовицької партії. Ми читаємо там:

«Більшовики хотіли створити нову, більшовицьку партію, здатну бути зразком для всіх, хто хотів мати справжню революційну марксистську партію. Більшовики готували таку партію уже з часів старої «Искры». Вони готували її завзято, наполегливо, не зважаючи ні на що. Основну і вирішальну роль відіграли в цій підготовчій роботі такі праці Леніна, як «Що робити?», «Дві тактики» і т. д. Книга Леніна «Що робити?» була ідеологічною підготовкою такої партії. Книга Леніна «Крок вперед, два кроки назад» була організаційною підготовкою такої партії. Книга Леніна «Дві тактики соціал-демократії в демократичній революції» була політичною підготовкою такої партії. Нарешті, книга Леніна «Матеріалізм і емпіріокритицизм» була теоретичною підготовкою такої партії» (стор. 133).

Само собою зрозуміло, — якщо ці роботи Леніна мали таке величезне значення в підготовці і оформленні більшовицької партії, то навряд чи вивчаючий зможе обмежитися тільки тим, що наведено в «Історії ВКП(б)». Ми глибоко переконані в тому, що ті товариші, які хочуть не формально тільки «пройтись» по цьому курсу, не формально «здати заліки» з курсу історії ВКП(б), а дійсно знати історію партії, не обмежаться короткими витягами з цих чудових творів Леніна, а вивчать їх.

При викладенні ходу і рішень II з'їзду РСДРП звертають на себе увагу висновки, формульовані товаришем Сталіним:

«Підводячи підсумки роботам II з'їзду, можна прийти до таких висновків:

1) З'їзд закріпив перемогу марксизму над «економізмом», над відкритим опортунізмом;

2) З'їзд прийняв програму і статут, створив соціал-демократичну партію і побудував, таким чином, рамки для єдиної партії;

3) З'їзд розкрив наявність серйозних організаційних незгод, які поділили партію на дві частини, на більшовиків і меншовиків, з яких перші відстоюють організаційні принципи революційної соціал-демократії, а другі котяться в болото організаційної розпливчатості, в болото опортунізму;

4) З'їзд показав, що місце старих, уже розбитих партією, опортуністів, місце «економістів» — починають займати в партії нові опортуністи, — меншовики;

5) З'їзд виявився не на висоті свого становища в області організаційних питань, проявляв вагання, іноді давав навіть перевагу меншовикам, і хоча він поправився під кінець, все ж не зумів не тільки викрити опортунізм меншовиків в організаційних питаннях і ізолювати їх в партії, але навіть поставити перед партією подібне завдання.

Ця остання обставина послужила однією з головних причин того, що боротьба між більшовиками і меншовиками не тільки не стихла після з'їзду, а, навпаки, ще більше загострилась» (стор. 42–43).

Тут особливу вагу має вказівка товариша Сталіна, що «місце старих, уже розбитих партією, опортуністів, місце «економістів» — починають займати в партії нові опортуністи, — меншовики».

Звичайно в роботах з історії партії досі підкреслювалось тільки позитивне значення II з'їзду партії, а хиби цього з'їзду не були чітко сформульовані.

«Історія ВКП(б)» в цьому відношенні є великим кроком вперед. Вона показує, що цей «з'їзд виявився не на висоті свого становища в області організаційних питань, проявляв вагання, іноді давав навіть перевагу меншовикам, і хоча він поправився під кінець, все ж не зумів не тільки викрити опортунізм меншовиків в організаційних питаннях і ізолювати їх в партії, але навіть поставити перед партією подібне завдання».

В нашій історико-партійній літературі ніде досі не було дано такого вичерпного викладу книги Леніна «Крок вперед, два кроки назад», яка захищає організаційні основи більшовицької партії. Вважали звичайно, що це питання можна викладати окремо від історії партії, за «Основами ленінізму» товариша Сталіна. Само собою розуміється, що «Основи ленінізму» залишаються найважливішим посібником по історії партії, але освоєння організаційних принципів більшовизму необхідно органічно злити з вивченням історії партії. Тому, природно, що в «Історії ВКП(б)» «Питання ленінізму» не механічно вкраплюються, а органічно зливаються з викладом історичних подій.

В главі 3-ій ми знаходимо точну характеристику російсько-японської війни, опис її імперіалістичного характеру. Цим самим «Історія ВКП(б)» спростовує антиісторичну, антимарксистську постановку питання про російсько-японську війну, яку ми знаходимо в працях історика М. Н. Покровського.

В цій главі звертає на себе увагу характеристика ставлення Плеханова до гегемонії пролетаріату. Меншовицькі історики намагалися не раз довести, що Плеханов «теж стояв» за гегемонію пролетаріату. Товариш Сталін роз'яснює в «Історії ВКП(б)», що «Розмови про те, що Плеханов «теж стояв» за гегемонію пролетаріату, грунтуються на непорозумінні. Плеханов кокетував з ідеєю гегемонії пролетаріату і був не від того, щоб визнати її на словах, — це вірно, але на ділі він стояв проти суті цієї ідеї. Гегемонія пролетаріату означає керівну роль пролетаріату в буржуазній революції при політиці союзу пролетаріату і селянства, при політиці ізоляції ліберальної буржуазії, між тим як Плеханов стояв, як відомо, проти політики ізоляції ліберальної буржуазії, за політику угоди з ліберальною буржуазією, проти політики союзу пролетаріату і селянства. Насправді тактична установка Плеханова була меншовицькою установкою заперечення гегемонії пролетаріату» (стор. 66–67).

В цій главі показано, як Ленін, виходячи з положення Маркса–Енгельса про необхідність поєднання селянського революційного руху з пролетарською революцією, розвиває нову теорію «соціалістичної революції, здійснюваної не ізольованим пролетаріатом проти всієї буржуазії, а пролетаріатом — гегемоном, який має союзників в особі напівпролетарських елементів населення, в особі міліонів «трудящих і експлуатованих мас»» (стор. 72). Ця ленінська теорія розбиває гнилу і антипролетарську установку західноєвропейських соціал-демократів. В ній ще не було прямого висновку про можливість перемоги соціалізму в одній, окремо взятій, країні, але в ній уже були закладені всі або майже всі основні елементи, необхідні для того, щоб зробити рано чи пізно такий висновок. До цього висновку, як ми знаємо, Ленін прийшов у 1915 році, через 10 років.

В цій же главі викладається весь хід революції 1905 року і докладно говориться про Ради в 1905 році. Якщо брати колишні підручники історії партії, то «Історія ВКП(б)» приділяє далеко більше місця характеристиці Рад в 1905 році. В книзі дано і порівняння двох найголовніших Рад 1905 року: Петербурзької, де керівництво захопили меншовики, і Московської, якою керували більшовики. Вже на цих двох прикладах можна бачити, яке величезне значення мало в той час більшовицьке керівництво організаціями робітничого класу. Від цього керівництва залежав значною мірою і різний характер діяльності таких робітничих організацій, як ради.

Звертає на себе увагу в цій главі формулювання товаришем Сталіним причин поразки першої революції. Це насамперед те, що не було ще в революції міцного союзу робітників і селян проти царизму. Це не означає, що взагалі не було союзу робітників і селян в 1905 році, як це іноді зображують пропагандисти. В «Історії ВКП(б)» прямо сказано, що «селяни піднялись на боротьбу проти поміщиків і вони йшли на союз з робітниками проти поміщиків. Але вони ще не розуміли, що без повалення царя неможливо повалити поміщиків, вони не розуміли, що цар діє заодно з поміщиками, і значна частина селян ще вірила царю і покладала надію на царську Державну думу» (стор. 87).

Але, як відомо, повністю цей союз робітників і селян створений був в період революції 1917 року, і тільки завдяки цьому стало можливим і повалення царизму і повалення влади поміщиків і капіталістів. А та обставина, що в 1905 році ще не було міцного союзу робітників і селян проти царизму, впливала на армію і флот — це була друга причина поразки революції.

Третьою, дуже важливою причиною було те, що і робітники в 1905 році діяли недостатньо дружно.

Четверта причина — та, що партія робітничого класу — РСДРП — була розбита на дві групи: більшовик і меншовиків.

П'ята причина — це те, що царському урядові допомагали придушувати революцію 1905 року західноєвропейські імперіалісти.

І, нарешті, шоста причина — це укладення миру з Японією.

Особливістю 4-ої глави, яка висвітлює роль меншовиків і більшовиків в період столипінської реакції і оформлення більшовиків у самостійну марксистську партію, є введення цілого розділу про діалектичний і історичний матеріалізм. Цей короткий розділ вперше дає в курсі історії партії виклад основ діалектичного і історичного матеріалізму.

Було б неправильно, якби товариші, необізнані з основами марксистсько-ленінської філософії, злякалися завдання оволодіння цією філософією і побачили б у цьому труднощі, які зовсім неможливо, або дуже важко подолати. Повторюємо: цей прекрасний розділ «Історії ВКП(б)», цілком написаний товаришем Сталіним, не утруднює вивчення історії партії, а, навпаки, полегшує справжнє більшовицьке вивчення історії партії, він озброює новими знаннями. Вперше в такій популярній, доступній і стислій формі дається виклад основ діалектичного і історичного матеріалізму. Завдяки цьому 4-а глава і вся «Історія ВКП(б)» набувають неоцінимого значення для підвищення теоретичного рівня більшовиків і всіх трудящих.