Енциклопедія марксизму-ленінізму/Боротьба партії за диктатуру пролетаріату
| ◀ Боротьба Леніна і Сталіна за створення більшовицької партії | Енциклопедія марксизму-ленінізму Боротьба партії за диктатуру пролетаріату |
Партія більшовиків при владі ▶ |
|
Глава 5-а описує діяльність більшовиків в роки піднесення робітничого руху перед першою імперіалістичною війною, описує величезне піднесення революційного руху 1912–1914 років, поштовх якому дав ленський розстріл 4 квітня 1912 року. Це був ураган, що розбурхав атмосферу «заспокоєння», створену столипінським режимом. У главі наведені уривки з статті товариша Сталіна того періоду, в якій вказувалось, що ленські постріли розбили лід мовчання і рушила ріка народного руху.
В цій главі з великою любов'ю показано величезне значення більшовицької газети «Правда», яка була організована згідне з вказівками Леніна, за ініціативою товариша Сталіна. Треба, щоб вивчаючий історію партії знав добре, яку величезну роль відіграла «Правда» в цей період, і на цьому матеріалі треба виховувати справжнє більшовицьке ставлення до нашої робітничої преси.
Обізнання з роботою наших більшовиків у державних думах повинно допомогти кожному більшовикові, партійному і непартійному, зрозуміти різницю між нашим, більшовицьким ставленням до парламенту і ставленням до парламенту буржуазних угодовських партій. Наймерзенніший парламент, свинячий столипінський хлів, яким були III і IV Державні думи, більшовики використали як трибуну для революційної пропаганди, як один із засобів організації мас.Якщо попередня глава показала, як у період реакції, в обстановці поразки революції більшовики уміють відступати в порядку, зберегти свої живі кадри, встояти проти розкладницького впливу реакції, то ця глава, що змальовує період нового піднесення, показує, як більшовики уміють очолити робітничий рух і вести його під більшовицькими лозунгами до нової революції.
Особливо для комуністичних партій капіталістичних країн має величезну цінність досвід цього періоду, бо більшовизм — це тактика для всіх робітничих партій, це досвід, цінний для робітничого класу всіх країн.
Глава 6-а викладає історію партії більшовиків в період імперіалістичної війни, викладає хід другої революції в Росії.
У главі докладно розповідається про ставлення більшовиків до війни:
«Більшовики не були проти всякої війни. Вони були тільки проти загарбницької, проти імперіалістичної війни. Більшовики вважали, що війна буває двох родів:
а) війна справедлива, незагарбницька, визвольна, яка має на меті або захист народу від зовнішнього нападу і спроб його поневолити, або визволення народу від рабства капіталізму, або, нарешті, визволення колоній і залежних країн від гніту імперіалістів, і
б) війна несправедлива, загарбницька, яка має на меті загарбання і поневолення чужих країн, чужих народів.
Війну першого роду більшовики підтримували. Щодо війни другого роду, більшовики вважали, що проти неї слід вести рішучу боротьбу аж до революції і повалення свого імперіалістичного уряду» (стор. 159).
В цій главі викладається нова закінчена теорія соціалістичної революції, розроблена Леніним в 1915 і 1916 роках.
Уже в серпні 1915 року в статті «Про лозунг Сполучених штатів Європи» Ленін формулює закон про нерівномірність економічного і політичного розвитку капіталізму. Потім весною 1916 року Ленін написав працю «Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму». В цих працях Ленін показав, що через нерівномірність розвитку капіталізму виникають імперіалістичні війни, які ослаблюють сили імперіалізму і роблять можливим прорив фронту імперіалізму там, де він виявиться найслабшим.
«На підставі всього цього Ленін прийшов до висновку, що цілком можливий прорив імперіалістичного фронту пролетаріатом денебудь в одному місці або кількох місцях, що можлива перемога соціалізму спочатку в кількох країнах або навіть в одній, окремо взятій, країні, що одночасна перемога соціалізму в усіх країнах через нерівномірність розвитку капіталізму в цих країнах — неможлива, що соціалізм переможе спочатку в одній або кількох країнах, а всі інші країни на протязі деякого часу залишаться буржуазними країнами» (стор. 160).
Якщо раніш основоположники комунізму Маркс і Енгельс вважали, що пролетарська соціалістична революція повинна відбутися і перемогти одночасно в усіх найголовніших країнах, то Ленін, вивчаючи новий етап розвитку капіталізму, його імперіалістичний період, прийшов до переконання, що можлива перемога соціалізму в одній, окремо взятій капіталістичній країні. Не дивно, що проти Леніна обрушились всі старі баби II Інтернаціоналу і що проти цієї теорії виступили всі антиленінці, всі опортуністи, що притаїлися в рядах більшовицької партії.
Викладаючи хід лютнево-березневої буржуазно-демократичної революції та утворення двовладдя, «Історія ВКП(б)» дає чітке роз'яснення походження цього двовладдя. Меншовицько-есерівська більшість у Раді передала владу буржуазії, а «не досвідчені в політиці широкі маси народу, захлеснуті хвилею дрібнобуржуазної стихії і сп'янілі від перших успіхів революції, опинились в перші місяці революції в полоні у угодовських партій і погодились відступити буржуазії державну владу, наівно гадаючи, що буржуазна влада не перешкоджатиме Радам вести свою роботу» (стор. 170).
Глава 7-а викладає історію партії більшовиків в період підготовки і проведення Жовтневої соціалістичної революції.
Уже в цей період Бухарін, Риков, Зінов'єв, Каменєв, Пятаков та ряд інших антиленінців виступили відкрито проти Леніна, намагаючись затримати революцію, чіпляючись за старі, віджилі формули, сподіваючись на те, що революцію вдасться затримати на етапі буржуазно-демократичної і парламентарної держави. Ця опортуністична, антиленінська лінія Рикова, Зінов'єва, Бухаріна, Каменева та їх однодумців була викрита вже на Квітневій конференції, яка одностайно пішла за Леніним, зайнявши чітку позицію в усіх найважливіших питаннях і ведучи лінію на перемогу соціалістичної революції.
Звертає на себе увагу в цій главі формулювання товаришем Сталіним причин, які визначили порівняно легку перемогу соціалістичної революції в Росії. На першому місці тут іде оцінка російської буржуазії, яка не зміцніла ще економічно, цілком залежала від урядових замовлень і не мала ні політичної самостійності, ні достатньої ініціативи, необхідної для того, щоб знайти вихід із становища. «У неї не було ні досвіду політичних комбінацій і політичного обдурювання у великому масштабі, що його має, наприклад, французька буржуазія, ні школи шахрайських компромісів великого розмаху, яку має, наприклад, англійська буржуазія» (стор. 199). Тут мимохідь товариш Сталін дає надзвичайно влучну характеристику не тільки російській буржуазії, але і французькій та англійській.
Другою причиною перемоги революції товариш Сталін вважає те, що «На чолі Жовтневої революції стояв такий революційний клас, як робітничий клас Росії, клас, загартований в боях, клас, який пройшов за короткий строк дві революції і завоював до передодня третьої революції авторитет вождя народу в боротьбі за мир, за землю, за свободу, за соціалізм» (стор. 200).
Третьою причиною перемоги соціалістичної пролетарської «революції товариш Сталін вважає те, що «Робітничий клас Росії мав такого серйозного союзника в революції, як селянська біднота, що становила величезну більшість селянського населення» (стор. 200).
Четвертою причиною перемоги Жовтневої революції було те, що «На чолі робітничого класу стояла така, випробувана в політичних боях, партія, як партія більшовиків» (стор. 201).
П'ятою причиною перемоги Жовтневої революції було те, що «Жовтнева революція почалася в такий момент, коли імперіалістична війна була ще в розпалі, коли головні буржуазні держави були розколоті на два ворожих табори, коли вони, будучи зайняті війною одна з одною і ослабляючи одна одну, не мали можливості серйозно втрутитися в «російські справи» і активно виступити проти Жовтневої революції» (стор. 201).
В цій главі викладена боротьба більшовицької партії за зміцнення радянської влади в найтрудніший період брестського миру, коли партія переживала кризис, викликаний боротьбою проти Леніна «лівих комуністів» і троцькістів на чолі з Бухаріним і Троцьким.
Товариш Сталін дає коротку, але дуже сильну характеристику політики «лівих комуністів» і троцькістів:
«Це була якась провокаторська політика, вміло маскована лівими фразами» (стор. 203). Ленін вказував, що Бухарін і Троцький «допомогли німецьким імперіалістам і перешкодили ростові і розвиткові революції в Німеччині»[1].
Нема ніякого сумніву в тому, що вже тоді Троцький був агентом німецьких імперіалістів і що його позиція в делегації в Бресті диктувалась не якимись ідейними міркуваннями, а диктувалась німецьким генеральним штабом. Це була дійсно провокаційна політика, майстерно маскована лівими фразами.
Лише пізніше, в 1937–1938 роках, вияснилась цілком причина антипартійної поведінки Троцького і «лівих комуністів» у той період. Вони і їх спільники вже тоді створили змову проти партії, проти радянської держави, мали на меті зірвати брестський мирний договір, арештувати В. І. Леніна, Й. В. Сталіна і Я. М. Свердлова, вбити їх і сформувати новий уряд з бухарінців, троцькістів і «лівих» есерів.
В цей тяжкий період партія згуртувалась навколо Леніна, Сталіна і Свердлова і підтримала Центральний комітет у питанні про мир так само, як і в усіх інших питаннях.
Сьомий з'їзд партії, не зважаючи на шалену боротьбу троцькістів, бухарінців проти Леніна, закріпив перемогу ленінської політики. Таким чином VII з'їзд виконав величезне історичне завдання: він розбив «лівих комуністів» і троцькістів, добився виходу з імперіалістичної війни, добився миру, перепочинку, дав партії виграти час для організації Червоної Армії і зобов'язав партію повністю навести соціалістичний порядок в народному господарстві і створити Червону Армію.
——————
- ↑ В. І. Ленін, т. XXII, стор. 307.