До ефективних суспільств/Україна/Шлях до незалежності
| ◀ Ретроспектива-2009 | До ефективних суспільств. Україна: 20 минулих і 20 майбутніх літ Шлях до незалежності |
Номенклатура при владі (1992–1994 роки) ▶ |
|
Катастрофа в Чорнобилі стала важливою подією у нашій сучасній історії. Вона підтвердила, що майже всі рішення з управління всім, що стосувалося Української радянської соціалістичної республіки, ухвалювались в Москві, а не в Києві. Це теж частина жахливої спадщини Радянського Союзу для України, що вплинула на психіку і здоров'я тисяч українців, залишила великий бюджетний тягар, який існуватиме ще десятиліттями. Однак ця подія була потужним сигналом для населення до переосмислення стану України й бажання його змінити, навіть серед багатьох партократів України.
Наступні два роки (1987–1989) — це початок відлиги. З'являються перші промені надії на те, що в Україні відбудуться зміни. Підносяться голови, починаються дискусії, все більш публічні, особливо серед колишніх політичних в'язнів, літературної і культурної еліти, організовується РУХ, з'являються самостійницькі статті, навіть у газеті “Ленінська молодь”, опубліковані у Львові.
1990–1991 роки — це період не тільки національної ейфорії, а й конкретних дій і подій у напрямі до незалежності: живий ланцюг зі Львова до Києва у січні 1990 року, на згадку про події та проголошення незалежності в 1918 році, перші демократичні вибори до Верховної Ради (ВР) у березні, семінар у ВР в травні про різні моделі демократії, їхні позитиви і негативи (Швейцарія – Німеччина, Об'єднане Королівство – Канада, Франція – США).
Третина депутатів — націонал-демократи — наступають, а комуністи відступають, одні зі суто опортуністичних причин, а інші тому, що перетворюються на щирих патріотів. Починається серйозна законодавча праця. 16 липня ВР майже одноголосно ухвалює Декларацію про суверенітет України, в якій вже ясно окреслено ключові принципи зовнішньої політики. Леоніда Кравчука вибирають головою ВР на місце відсутнього першого секретаря Компартії України, який того дня був у Москві.
Рада Міністрів, однак, не реалізує на практиці Декларацію про суверенітет. Реагуючи на це, 1 жовтня 1990 року група студентів розкладає намети на площі Жовтневої революції (нині — Майдан Незалежності), проголошує голодування і ставить п'ять на той час зухвалих вимог, а саме: звільнення прем'єр-міністра Масола, вибори до ВР весною 1991 року, націоналізація майна компартії України, заборона українським солдатам воювати за межами України та непідписання пакту про продовження чинності Радянського Союзу.
Спочатку ВР реагує цинічно, але кількість голодуючих студентів зростає, підтримка населення стає відкритою і, зрештою, виливається в масовий марш студентів майже всіх ВНЗ Києва до Майдану Незалежності, а опісля до ВР. У сесійному залі Олесь Доній — головний організатор голодування — виголошує доповідь, ставить жорсткі умови депутатам, даючи їм тільки 20 хвилин на прийняття п'яти вимог голодуючих студентів. ВР “здалася”, погодилася на всі вимоги й відразу звільнила прем'єр-міністра. Жодного зі студентів не побили і не заарештували. Ця подія стала великим кроком до демократії та незалежності.
Путч проти Горбачова 19–22 серпня 1991 року стає каталізатором драматичної події. Україна під керівництвом Кравчука не включається в путч, і на особливому засіданні ВР у суботу 24 серпня проголошується Акт про незалежність, ухвалюється рішення щодо проведення всенародного референдуму про незалежність і призначення виборів президента на 1 грудня.
Згадую один дуже цікавий момент того дня. Під час сесійної перерви сім депутатів та я сиділи за круглим столом у приймальні голови Верховної Ради. На порядку денному єдине питання: як назвати країну, яку проголосимо незалежною? Першою приходить на думку назва “Демократична республіка Україна”. “Таких назв було вже багато, проте не всі країни, названі так, були справді демократичними”. “В такому випадку, “Республіка Україна”. Тоді Дмитро Павличко, поет і політик, миттєво реагує: “А чому не просто ‘Україна?’” Голосувати не було потреби, на всіх обличчях засяяли усмішки радості. Менш ніж за хвилину ми ухвалили рішення про назву нашої країни, сподіваючись, що такою вона залишиться вічно.Референдум відбувся з несподівано позитивним результатом. Більше ніж 80 % населення проголосували за незалежність України. Вже тоді люди відчули, що Москва не в змозі передбачати і контролювати все і що імперіалістичний режим віджив себе.
Президентом обирають Кравчука, колишнього члена Центрального Комітету КПУ, частково через конкуренцію між собою на виборах кандидатів від націонал-демократів. 5 грудня Кравчук складає на Біблії присягу Президента, на балконі хор співає “Ще не вмерла України ні слава, ні воля”. Україна як незалежна держава народилася. 7 грудня Кравчук зустрічається з Єльциним і Шушкевичем. Вони домовляються про розпуск Радянського Союзу.