Я із жовто-блакиття перший
На фабричний димарь зліз.
Журавиних пісень моіх верші
По цехах розставляю — скрізь.
Годувала мачуха недоля,
Збайстрював мене батько кукіль…
І до тебе, матусенько рідна,
Моя крице, прийшов звідтіль…
Низесеньке тобі вітання
І уст моіх вишневий смак…
Нових хвилин підняв медяник,
І з ним — вперед.
По великих шляхах, по майданах,
На бруку міцнім і гулкім,
Ніби з огнищем на купала-івана,
Я плигаю, плигаю з ним.
Біля мене метушаться труться
Скалки від розбитоі пляшки,
І співають теж революціі
Зітхаючи у минуле важко.
Тільки ще у кізячим царстві
Під вівсяних ланів лепетень,
Догораючи ледве хвилясто,
В домовину веснянка бреде.
Зі святими тобі упокій,
Я кохав і тебе, як зірчанку,
Повивав пелюшками мрій
Життездібности кволоі ранком.
Бачу роспач і плач дерев,
Коли росник до тебе підходе,
Та даремно, вже сонце оре
Цілину на инакші городи.
Не розчише чорний пар
Борона мойого натхнення.
Не піду я блукать по степах
І ловити струмки-теревені.
Ох, ти сонце, блискучий кран!
І у нас верещить у заводі,
Тільки має чорнявий жупан
І по иншому котить.
Так співай же, сурмо, в цех —
Я із жовто-блакиття перший.
Уловись синєблюзе лице
У мою журавиную вершу.
|
