Доля (1897)/Промінєм сріблястим сипле місяченко…
| ◀ Знову сонце, зелень, квіти… | Доля «Промінєм сріблястим сипле місяченко…» (Чавчавадзе) |
Болить моє серце… ▶ |
|
Промінєм сріблястим сипле місяченко,
На сади зелені, поля та долини;
Попід самим небом, ген-ген далеченько,
Ледке-ледве мріють снїгові вершини.
Все кругом затихло, спить сном нерозбудним;
Часи проминають — нам байдуже в догін;
Тільки як притисне житєм надто трудним,
Сонну тишу зрушить рвучий душу стогін.
Я стою, нїмую… Гори розпростерли
Тїнь свою ласкаву над дрімучим краєм…
О, збуди нас, Боже, поки ще не вмерли;
Відживи нас швидше, бо ми умираєм!