Аннабель-Лї.
Все те сталось давно,
Дуже сталось давно,
В королївстві морської землї:
Там жила, там цьвіла
Та, що завжди була,
Завжди звала ся Аннабель-Лї.
Ми кохались удвох;
Те кохання обох,
Нас держало обох на землї.
Ми як дїтки собі
Не давались журбі,
В королївстві морської землї;
Ми кохались не так,
Як кохаєть ся всяк, —
Я та любонька Аннабель-Лї.
Покохали ся ми:
Серафими самі
З неба заздріти нам почали.
Через те-ж то воно
І счинилось давно,
В королївстві морської землї:
З хмари вітер дмухнув,
Він зимою війнув,
Повійнув він на Аннабель-Лї.
От зійшов ся у слїд
Із плачем сумний рід
І від мене її узяли,
Щоб на вік положить —
Там, де нинї лежить, —
В королївстві морської землї.
Частки наших сьвятих
Не зазнали утїх
Серафими, що в раї жили.
От і стало ся так
[Як се відає всяк
В королївстві морської землї]:
З хмари вітер завив,
Він дмухнув, він згубив
У ночі мою Аннабель-Лї.
Ми любились теплїйш,
Ми любились милїйш,
Анїж ті, що життя прожили,
Ті, що мудрости більш здобули;
Серафими самі,
Навіть демони тьми,
Мою душу не в силах були —
До заман прикувать,
Від душі одірвать
Чарівниченьки Аннабель-Лї.
Місяченько сплива —
Промінь сни навіва
Про голубоньку Аннабель-Лї;
Зорі зверху горять —
А на мене зорять
Очі сьвітлої Аннабель-Лї;
Тїнь заблима нічна —
Скрізь зі мною вона,
Незабутня, заручена, пташка ясна, —
Обік неї лежу я у млї,
В домовинї морської землї.
|
