Дзьвін
Куліш Олелькович Панько
Двое предків
• Цей текст написаний кулішівкою.
• Інші версії цієї роботи див. Двоє предків
Женева: Украінська друкарня, 1893
 
V.
 
ДВОЕ ПРЕДКІВ.

Ми знали двох сьвятих, великих серед Руси.
Не тим були сьвяті, що б знай поклони клали,
А тим, що по всяк час и на воді й на сусі
Про наше варварство насьлідьнє міркували.

 

 
Великі ж тим були, що, сидя на престолі,

Науку и талант над значнісьть прекладали.
Мов той ратай зерно насушне сіе в полі,
Так школами вони все царство засівали.

 

 
И, школи сіючи, на диких не дивились,

Що звали новину в науці недовірством,
З дурними бунтами хоробрим серцем бились,
Боролись день у день из нашим древнім звірством.

 

 
Тепер ми всі царі, що землю осягнули

Під вічне скипетро науки да култури,
И неба глибиню до плям ясних збагнули, —
Не підкопаецьця ніхто під наші мури.

 

 
Нас тисячі седять на віковічніх тронах

У всеоружиі великоі потуги,
В сияючих серед недомислу коронах,
В коронах чесноі, вселенськоі заслуги.

 

 

И, позираючи на предків сих великих,
Що перше нас колись над Русьсю царювали,
Смиряймо й мужиків и можновладців диких:
Бо предки нам сьвій ум державний завіщали.

 

 
Нехай хитаецьця земля в нас під ногами

И пекло поломъєм реве на нас ревучим, —
Борітесь робом их з ехидними умами,
Клевет не боючись, похвал собі не ждучи.