Дзьвін/Національний идеал
| ◀ Двое предків | Дзьвін Національний идеал |
Німецька наука-розлука ▶ |
|
Як налягло на Русь татарське Лихолітьтє,
Зісталось в Киёві немов би тількі сьмітьтє.
На Клязьму й на Москву позабегали люде,
И визирали, хто з Киян туди прибуде.
И всі, що руськоі єдиности жадали,
На Клязьму й на Москву помалу прибували.
И засьвітився сьвіт по застумах московських,
И надив буйтурів до себе запорозьких.
И, покидаючи свою руіньню дикосьть,
Вбачали під Петром империі великосьть.
Империя, се власьть була над ворогами,
Над Ханом, Турчином, Литвою и Ляхами.
Боявсь про Чигирин султан и споминати.
Давай на Буджаки необзир утекати.
Ляхва з Литовцями не раз укупі бита.
Під плахтою в жінок ховала езуіта.
И що̀ б там ні було гіркого на Вкраіні,
А густо забуяв наш нарід на руіні.
Де нас десятками за Паліів лічили,
Там миліонами край рідний ми осіли.
Польщизною листи й літописі писати.
Так само й Москалю живу вказали мову,
И привели ёго ид пушкинському слову.
Собі ж добро свое найкрашче приховали:
Про рай, сьвій рідний край, с Тарасом засьпівали.
Та пісьня по Урал и Волгу розлилася, —
Стара в ній рушчина з новою понялася.
Тепер Боянська Русь козацтво занедбала,
Руіним поломъєм хвалитись перестала.
И буде знов іі той дух животворити,
Що на Ляхви й Москви умів людей зробити, —
Той дух, що всю Ляхву одвадив од латини,
Статарену Москву — од нагинаньня спини.
Од Волхова, Карпат, Тмуторокани, Волги.
Свобода их узлом вязала побратимським,
Як средиземний мир під славним царством Римським.
Уставши с попелів козацькоі руіни,
Кликнімо до синів Славянськоі родини:
Овьвітеся, брати, з восходу и з заходу
До неприязного всім деспотам народу.
Під себе ми своіх сусід не підгортали,
Над гегемонію свободу прекладали.
Без езуіта Лях, Москаль без бюрократа
Зустріне серед нас приятеля и брата.
Топімо ж у Дьніпрі ненависьть братню дику,
Спорудьмо втрёх одну империю велику,
И духом трёх братів осьвячений диктатор,
Нехай дае нам лад свободи император.