Давні килими України/Крашеня у Гуцулів
| ◀ Краски до крашеня вовни | Давні килими Украіни Крашеня у Гуцулів |
Орнамент на килимах ▶ |
|
Крашеня в Гуцулів. Галицькі Гуцули красять свою вовну инакше як на Украіні. Ось по описови В. Шухевича („Гуцульщина“ т. I. стр. 152–153) іх способи крашеня. — Червону вовняну пряжу роблять з білоі, вкладаючи до кипячого лугу (з попелу букового дерева) білу вовну на 2–3 години, для протрави після того дають іі до осібноі краски з черчети (кошенілі), змішаноі з галуном і розпущеноі в кипячому борщі з червоних бураків для закріплення (fixage), — найдовше на одну годину, часто і осторожно перевертаючи, а по годині сушать.
Чорну вовну дістають прямо з мицьки — смушків молодих овець, через що вона i називається мицькова; такоі вовни не треба красити, вона остає завсе одностайно чорною.
Темно-рудаву вовну старих овець красять на чорно ось як: сухі та спілі стручки вилущеного бобу заварюють враз із зернятами соняшника, брезілією та вільховою корою: відвар зливають до бодні і кидають туди вовну на 3–4 доби, часто ii перевертаючи, після чого сушать на воздусі. Така вовна не тратить гарноі чорноі краски, вона стає густійшою і тревалійшою, але в дотикови вона не так ніжна як мицькова.
Жовту краску роблять з заповіти (Genista tinctoria), яку сушать і товкуть у ступі, а додавши кори з дикоі яблуні та дещо потовченого галуну, варять у кваснім борщі з житнього ґрису або у сирватці; відвар переціджують і заварюють наново, та після того, кидають туди білу вовняну пряжу, де вона за пів години стає жовтою.Червону краску роблять двояким способом: або з черчети (червця), або з материнки і з листя дикоі яблуні. Висушену материнку і листя яблуні товкуть у ступі, поливаючи утовчене водою, аж зробиться густа мязга; сю мязгу збирають у плахту, завязують і пригнічують каменем, що витискає червону краску, яку переварюють у борщі. Самуж пряжу красять зпершу на жовто, а відтак дають іі до кипячоі краски, де пряжа мокне так довго, аж стане червоною; чим довше остає вона в красці, тим червонішою буде.
Голубу краску роблять так: збирають сиклини молодого парубка у деревляну посудину і полишають іх звичайно на печи у теплому місці протягом девяти днів; коли сиклини пічнуть киснути (ферментувати), додають до них трохи синього каменя і полишають се ще на 3 дні у печі, через що твориться амоно-мідяний окис темно-голубоі барви; до сего барвника вкладають білу пряжу на так довго, поки вона дістане бажану (яснійшу чи темнійшу) голубу барву.
На зелено красять пряжу тим способом, що кидають іі вперед до жовтоі краски, а відтак до синьоі; залежно від того, як довго пряжа в одній або другій красці оставала, дістає вона ріжні відтіни зеленоі краски.
Окрашені згаданими і другими ростинними красками килими, поминаючи вже неоднократне праня за житя перших властителів і самі несприяючі умовини пізнійшого зберіганя[1], все таки заховують своі первісні краски, що вражають нас живою мягкістю і чудовою гармонією злуки.
- ↑ Килим-коць з гербом гетьмана Полуботка найшов В. Кричевський на дзвіниці одноі церкви на Полтавщині, де в ньому тримали вуголь для кадила. Коць к. XVII. в. Нац. Музея, найдений автором на горищі одного з мешкальних будинків Киівськоі Лаври, служив таки до переховку вугля. Це не одинокі випадки подібного зберіганя мистецькоі старовини.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|