Гіпнотерапія/Стисла історія гіпнози та навіяння
| ◀ Вступ | Гіпнотерапія Стисла історія гіпнози та навіяння |
Наукові підвалини гіпнози ▶ |
|
З самого початку їх історії, аж до XVIII віку, гіпнозу пояснювали як надприродне містичне явище. Лише з 1734 року (за часів німецького лікаря Месмера) гіпноза починає займати середину поміж наукою та містикою.
В ті часи німецький лікар Месмер винайшов спосіб гіпнотизації пасами (відповідними рухами гіпнотизера). Він перший дає напівмістичне пояснення гіпнози і видає себе за першого винахідця нової природньої сили — магнетизму, силою якого можна користуватись для лікарської мети.
Месмер гастролював по багатьох європейських столицях, набуваючи собі слави видатного лікаря. В Парижі улаштували йому навіть лікарню. Він всіма засобами підтримував легковір'я своїх одвідувачів. Дійшло до того, що в збудованій для нього лікарні, він поміж ліжками порозставляв чани, наповнені залізними стружками. Месмер серйозно пояснював своїм відвідувачам, що ці чани збільшують силу магнетизму.
Так складалася в той час теорія, що за причину гіпнози вважала не що инше, як особливу енергію, що полягала в магнетичних випромінюваннях (вилученнях).
Першою людиною, що одверто стала на оборону наукової гіпнози, був учений лікар Бред.
Цей лікар розвіяв містичне пояснення гіпнози і зробив це явище цілком приступним науковому вивченню. Далі на обороні гіпнози, як цілої науки та натурального явища, стали славетні фізіологи Ріше, Бош, Гайдеган та инші.
За останнє п'ятидесятиріччя гіпноза придбала цілу низку наукових дослідників, як Беренгейм, Форель, Моль, Данилевський, Павлов (відомий фізіолог), Бехтерев та инших вчених, що своїми дослідами та науковим авторитетом примусили вчених робітників та громадянство уважніше поставитись до гіпнози.
Методичний науковий дослід гіпнози почав лікар Льєбо, що написав 1866 р. працю «Про сон та аналогічні явища». Льєбо довів, що гіпноза є не що инше, як штучний сон, який спричиняє навіяння; він в усіх своїх хорих викликав гіпнотичний стан ступневим переконанням та систематичним навіянням.
Цей винахід зацікавив Нансійського лікаря Беренгейма та фізіолога Бош, які, роблючи досліди, остаточно визнали за гіпнозою лікувальне значіння.
Ця Нанайська школа каже: «Гіпнози немає, а є тільки навіяння». Ця школа стверджувала також, що спеціяльного гіпнотичного сну немає, а є звичайний сон з певним ускладненням через навіювання.
Згодом стає на оборону гіпнози, як науки, відомий учений Шарко, що дає теж своє визначення гіпнози. Шаркова школа каже, що гіпнотичні маніпуляції впливають у пацієнтів не тількі на душевну сферу, але ще мають певні фізіологічні впливи, переважно на нервову та м'ясневу систему, незалежно від будь-якого навіяння.
На думку Шарко, гіпноза являє собою штучне викликання неврози (гістерії). Отже ми бачимо, що на причини виникання гіпнози склалось дві школи:
1. Нанайська, яка вважала, що гіпноза викликається виключно слсвесно-психічним навіюванням;
2. Шаркова (Сальпетрера), що відкидала вищезазначене і пояснювала виникання гіпнози суто фізичними, або фізіологічними причинами.
Треба відзначити, що погляд школи Шарко на гіпнозу як на штучно викликану неврозу, або особливий нервовий стан, схожий на гістерію, є неправильний, безпідставний. Коли-б це було так, то тоді усіх, або більшу половину людей треба визнати за гістериків, бо гіпнозі підпадає більша половина людей.
Погляд психологічної школи (Беренгейма), що гіпноза є тільки чинник навіяння, також не витримує наукової критики, бо явище гіпнози одним тільки психічним чинником пояснювати не можна.
Часом, без усякого психічного навіювання, одноманітне тікання годинника, дзюрчання річки, блимання світла перед очима то-що можуть викликати гіпнотичний стан.
Науково визнано тільки те, що гіпнозу можна викликати, як навіянням, так і фізичними чинниками, що безпосередньо впливають на нервову систему.
Бехтерев каже, що на гіпнозу треба дивитись, як на видозміну сну й, оскільки сон не є лише психічне явище і не викликається одними психічними впливами, але обмовлюється також певними фізичними чинниками, так і гіпнозу треба викликати як психічними способами навіяння, так і тими або иншими фізичними впливами.
Тепер, перед натиском суворо-матеріялістично-біологічного світогляду, гіпноза дістала наукове теоретичне і психологічне обгрунтовання, на якому ми й зупинимось.
Гостра наукова метода поставила гіпнозу на той шлях, де вона повинна рішуче відмежуватись від своєї попередньої столітньої спадщини.