Григорій Савич Сковорода (український фільософ)/Витяги з листів/XX

◀ XIX

Григорій Савич Сковорода (український фільософ)/Витяги з листів XX (Григорій Сковорода) пер.: Гната Хоткевича

XXI ▶

XX.

(З листа до М. І. Ковалинського при пересилці рукопису „Боротьба Архистратига Міхаіла“ 19 червня 1788 р.).

Не орю я й не сію, і не торгую, і не воюю, а просто відкидаю усяку житейську печаль. А що ж я роблю? А ось що: „Завжди благословяще Господа, поєм воскресеніє Його“. Оце моя діжка й надіжка. Що ж то єсть — воскресеніє? А се вся земля Ізраілева, чи прямо сказавши, увесь біблійний світ, нова й древня Ева. На сій землі спав Яків спокійно. Хоча й камінь був йому замісць подушки, але й те було йому мягко там, де по нім Сампсон знайшов соти.

Отже й я там покоюся, наслаждаюся й веселюся. Співаю з Міроном — „Бог нам се свято дав“, і з Давидом — „заснув я і спав, але встав“, і з Ісаією — „спокій нам дав Бог на горі сій“.

Спитаєш — чому ж не всі на тій землиці наслаждаються, але алчуть, ропщуть і кленуть її? Відповім — бо ся земелька має дві части: долову й горішню, тутешню й тамошню, прокляту й благословенну, бісовську й Господню. Не дурно ж Ісаїя каже: „тільки не в землі сій, а на горі її“. І в серці людини теж два царства дають вічну боротьбу — ангельське й бісове. Коли чисте серце одоліває злобну безодню — ворота пекельні сокрушаються, увільняються полоненні, відчиняється шлях на оту воскресшу з безодень гору. Але що ж за сласть і втіха на тій горі? Ісаія каже: „спокій дасть Бог на зорі сій“. О, досить! „І випьють вина, випьють радість на горі сій“. О, досить, досить! „Помажуть миром на горі сій“. О, досить же! От бачиш, возлюблений Михайле, де спочиває приятель твій.