Григорій Савич Сковорода (український фільософ)/Витяги з листів/XV
◀ XIV | Григорій Савич Сковорода (український фільософ)/Витяги з листів XV (Григорій Сковорода) пер.: Гната Хоткевича |
XVI ▶ |
|
(З листа до М. Ковалинського, при пересилці рукопису „Асхань“ 1767 р.).
Десять верст від Харькова написав я сю книгу в лісах земборських. Дух велів назвати її Асхань. Асхань — се дочка Халева, що увійшов до землі обіцяної. Означає се — Красота. Халев віддав дочку свою за жінку братанику своєму за те що той узяв місто Арвон чи инакше Хаврон, тоб-то дружба й місто письмен. Се є премудрість Божа, укрита в глибинах Біблії. Всі, хто пізнав премудрість, сею невістою услажаються.
Серце наше, що зуміло пізнати себе — се ж голуб. Голуб сей викликає собі з Ноєвого Ковчегу, з Біблії, чисту голубицю оце й єсть Невіста! Оті пара голубів! От і верх блаженства.
Що означає — зломити голуба від крил його? Теж, що зламати роги, як то сказано: „усі роги грішних зломлю“. Ріг, кіготь, волос, перо — все те ріжниться від тіла, хоч і знаходиться в тілі. А що ж іще хоч і знаходиться в тілі, але ріжниться від нього? Мисль.
Думка чиста — се волосся глави негибле, роги й промені на голові Моісею. Ріг Єремієву нігтю адамантовому рівний — се єсть чиста, чиста думка. Крила голубині, що легко парять у вічність — се те про що сказано: „помишленія серця його суть в рід і рід“. Слова — „зломіть крила“ — розумійте: роздеріть серця ваші. Тоді зломиш погані крила й голубиці твоїй — Біблії. Відірвати голову голубову, розділити гортань з пірьями — се, як сказано — „розлучив Бог між водою й водою“. А що ж воно є ся вода, як не ріка, річ, думка, слово, гортань, серце, пірья? Кидай же на схід, тоб-то у вічність, гортань і пірья! Горняя мудрствуй! Підіймай угору! Принеси жертву Богу. Кидай вище попілу! На місце попілу, на місце плоті. Кинь на Господа печаль твою, тлінь твого, плоть твою — то все не твоє. Нехай очи твої голубині будуть вище попілу і не там, де попіл, а на иншім місці. Бо все є попіл, окрім вічности. От тоді ти вицідиш кров із серця, а після пізнання істини преложиться тобі серце в кров. Бо звичайно серце що? — плоть, кров і попіл. А коли ти кріваві крила від серця твого віддереш, то й скотину свою розділиш. Дай же місце чомусь на місці попілу твого. Та й на всякім місці дай місце Богу твоєму. У волосі — волосові Його, у жилочці твоїй — жилці Його, у кістках твоїх — кісткам Його. Поділися з Ним до послідньої своєї часточки, як царь Содомський з Авраамом. От тоді й збудеться: „Жінка твоя (премудрість) буде яко лоза плодовита в усіх частинах дому твого“. От тобі чада твої, нові жили, нова плоть і кість, а серце твоє — трапеза твоя Вишньому.