Григорій Савич Сковорода (український фільософ)/Витяги з листів/XVI
| ◀ XV | Григорій Савич Сковорода (український фільософ)/Витяги з листів XVI (Григорій Сковорода) пер.: Гната Хоткевича |
XVII ▶ |
|
|
(З листа до С. І. Тевяшова при пересилці рукопису „Кільце“).
Душа — се Mobile perpetuum, безпереривний рух. Крила її — се думки, ради. Вона все або бажає чого або тікає від чого; бажаючи любить, тікаючи боїться. Коли не знає чого бажати, а від чого тікати — недоуміває, сумнівається, мучиться; сюди й туди наша кулька качається, мятеться й вертиться, як магнитна стрілка, доки не устремить погляду свого в найдорожчу точку холодної півночи. Так і душа, коли знайшла Того, кого ніде немає і всюда Він єсть. Тільки Сей може її наситити, а без Нього вона все буде ковтати тільки повітря разом з ядущим землю по всі дні живота свого змієм.
Думки є подібні до воздуху: його не видко, а він твердший землі й сильнійший води, ломить дерева, перекидає будинки, жене хвилі й кораблі, їсть зелізо й камінь, гасить і роздуває полумья. Так і мислі сердечні: їх не видко, наче б їх і немає, але від тої искри усі пожари, мятежі й сокрушенія. Від сього зерна залежить усе життя нашого дерева: коли зерно добре — добрими (в старости найпаче) тішимося плодами.
Розливши думки наші по самих тільки зовнішніх попеченіях, ми не думаємо про душу, не хочемо знати, що від неї усяке діло й слово виходить що, коли насіння недобре, то від нього нема чого доброго плода сподіватися. І усе нас, бідних, покине, тільки душа з нами зостанеться. Згадайте людей, що все своє життя, а найбільше під кінець літ своїх, мучаться тоскою, малодушністю, задумчивою печалію, жахом, серед роскоші роспачем, і згадайте, що все те зло родилося від непослухання отих слів:
„Шукайте насамперед царства Божого“.
„Верніться в дім свій“.
„Царство Боже в вас самих“.
„Вимий насамперед стакан у середині“.