Григорій Савич Сковорода (український фільософ)/Витяги з листів/XIII

◀ XII

Григорій Савич Сковорода (український фільософ)/Витяги з листів XIII (Григорій Сковорода) пер.: Гната Хоткевича

XIV ▶

XIII.

(З листа до невідомого).

Не поїду до вас, бо ви мене любите, а місяць здалеку краще світить, музика приємніша та й приятель милійший. Все що поблизу — не таке миле. Молодість миліша коли вона вже пройшла, а близька старість не дуже то приємна. Коли є в нас самих яка низька часть, обмежена тіснотою місця й часом, розділена ріками й віками, то маємо ж ми й другу часть, що володіє стихіями. Катон про Ціцеронову старість говорив, що тіло спрацьоване стає костнішим та лінивішим, а дух чим більше движеться, тим стає бистролетнішим. Чому ж, коли так, неможна сказати, що чим і тілом дальше від круга, тим ближче до серця? Пророк Єремія каже — точним у чоловікові чоловік єсть (п. 17, в. 9); отже серце, а не тіло стихійне. Цілком чоловіка бачити й серце його любити може тільки той, хто любить думки його, а любити і бути разом і в єдности жити се одно. Се єсть істинне приятельство, а не те, щоб в одних стінах зібратися тілесним чучелам, а серцями розійтися ріжно, а бажаннями й радами поріжнитися. Єдність не в тілесній подібности, не в однаковім стані, не в спільнім даху, не в числі літ, не в землячестві, не на небесах чи на землі, а в серцях, союзом Христової філософії связаних. Маючи єдину з вами душу — і з-за гір і з-за рік вас бачу, люблю й шаную. Бачу душею і нею ж люблю.