Геніяльні кристали
Валер'ян Поліщук
Горді стихії
Київ: Видавництво письменників „Маса“, 1927
ГОРДІ СТИХІЇ

Згори полляв потоки ураган,
Аж кіпариси ходять рибами тугими.
Немов овечі жирні курдюки
Хитаються й здригають кіпариси.
За гори зачепились кошла хмар,
Нависли аж над море тяжким краєм;
А звідти,
З темносиніх ясен їх
Вирізується зуб кругленький, золотавий,
Наш ясний місяць.
Запустувала в небі ніч,
Немов дитина невгамовна,
Що буйно кидає пучками рученят
І патлочками смикає — не хоче спати.
Од того й море десь
Валами гнів басує,
І розрух хвиль
Із шумом лісу в'яже.

А там по обрію, мов голка золота,
Лягла на воду місячная смужка,
Що виростає й коле виднокруг
Ген-ген за Аю-Дагом
Тим гострієм кінцевим.
І радість шириться,
Що я живу, дивлюсь,
Стихії гордії,
В лице вам.