гарувати

гарувати

Гарува́ти, ру́ю, єш, гл. 1) Запрашивать (цену, вознаграждение). Як що не дуже багато будуть гарувати, то й поступайтесь: там рублів п'ять, ну хоть і десять, то вже давайте, а як що зацурують як дурень за батька, то йдіть у друге місто. ХС. VII. 421. См. Ґарува́ти. 2) Тяжело, без отдыха трудиться. Увесь вік гарував та загарував собі тільки п'ядь землі та домовину. (К. П. Михальчук). *Чекай, терпи, не доїж, не допий, заробляй, гаруй, як той віл у плузі. Борд. 81.

Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28

Гарува́ти, ру́ю, єш, гл. 1) Запрашивать (цену, вознаграждение). Якщо не дуже багато будуть гарувати, то й поступайтесь: там рублів п'ять, ну хоть і десять, то вже давайте, а якщо зацурують як дурень за батька, то йдіть у друге місто. ХС. VII. 421. 2) Тяжело, без отдыха трудиться. Увесь вік гарував та загарував собі тільки п'ядь землі та домовину. (К. П. Михальчук). 3) Пазовать, делать пазы. Подольск. г. 4) = Герувати. Лубен. у. Мирг. у.

Грінченко Б. Д. Словник української мови / за ред. А. А. Хвилі. Київ: Соцеквидав України, 1937

Гарува́ти, ру́ю, єш, гл. 1) Запрашивать (цѣну, вознагражденіе). Як що не дуже багато будуть гарувати, то й поступайтесь: там рублів п'ять, ну хоть і десять, то вже давайте, а як що зацурують як дурень за батька, то йдіть у друге місто. ХС. VII. 421. См. Ґарувати. 2) Тяжело, безъ отдыха трудиться. Увесь вік гарував та загарував собі тільки п'ядь землі та домовину. (К. П. Михальчукъ).

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924