Вікіджерела:Проза сьогодні/2 листопада

 
БАРОНОВА-КОЗИНО
— Вибачте, тобто — мерсі… Скажіть, будь ласка, чи вдома Мазеніни?
ДЯДЬКО ТАРАС

— Гм… Зайломази, ви хотіли спитати.

У Баронової-Козино закалатало серце. Пальцями до вух:

— Вибачте, ви ще, мабуть, не читали — в сьогоднішній газеті є публікація…

ДЯДЬКО ТАРАС
— А в завтрашній буде моє спростовання: тільки Зайломази! Чуєте? Зайломази! Як це так: раз, два, три — і вже Мазеніни, га! Та ви знаєте, як це за старого режиму робилося, га! Знаєте, що тоді потрібно було, щоб змінити прізвище — цілі роки і найвищий царський дозвіл, га! Знаєте, наприклад, як міняв у нас (і це, між іншим, історичний факт) своє прізвище секретар одної земської повітової управи, Каленик Митрофанович Гімненко. (Баронова-Козино, ойнувши, сіла). Це ж не то, що, припустімо, Непий-Пиво, або Тягни-Рядно якесь, а справді трагічне прізвище. Знаєте, що за великі гроші виправив він його на Говненка (Баронова-Козино тихо знепритомніла), а далі, ну не як не можна. Та знаєте, що тільки по трьох роках клопотання, тільки сам цар Олександер третій соїзволив змінити Говненка на Вороненка, га!