Сторінка:Літературний ярмарок, 1929. – Книга шоста.pdf/106

Цю сторінку схвалено

Дядько Тарас од образи зна, що робити. Постукав Мокія:

— Тобі я ще не потрібний?

13

Виглянув Мокій:

— Як комсомольцю кадила, так ви мені потрібні.

Тоді дядько Тарас у люстро:

— А собі ти ще потрібний? (Подивився і почав сам себе в люстро лаяти). П'ять на п'ять, га! Ні, таки ти дурень, Тарасе! Бельбас! Бевзь! Недотепа! Кеп! Йолоп! Глупак! Телепень! Дурко! Дуропляс! Дурноверх! Дурепенко! Дурба! Дурило! Дурбас! Дурундас!

Задзвонив у сінях дзвоник. Дядько пождав, чи не вийде хто одчинити двері. Тоді:

— Гаразд! Я одчиню, будь ласка, але ж я і зачиню за вами і в першу чергу за тобою, радянський українце. Ох і зачиню ж!..

Пішов, одчинив і ще в сінях:

— Ага-а!

14

Увійшла Баронова-Козино з букетом квіток. Побачивши, що в кімнаті нікого нема, занервувалася.

ДЯДЬКО ТАРАС

— Так. Виходить, це я вам одчинив двері?

БАРОНОВА-КОЗИНО

— Так…

Дядько Тарас з прихованою погрозою в голосі:

— Гм… Підождіть.

БАРОНОВА-КОЗИНО

— Вибачте, тобто — мерсі… Скажіть, будь ласка, чи вдома Мазеніни?