Вікіджерела:Проза сьогодні/21 грудня
|
Спогади (1861–1907). Частина III. (Львів, 1926) | ||
|
…
Я досі з приємністю згадую час, проведений мною в товаристві „інородців“ під час того зїзду журналістів. Ми багато розмовляли на своїх засіданнях і за вечерею про тодішні умовини життя недержавних народів Росії; мріяли про майбутній федеральний устрій її, але й побоювалися співжиття в одній державі з напів-азіятським, некультурним народом московським. Федерація з ним здавалася нам небезпечною, бо він при своїй некультурности, разом з тим дисціплінований, звик коритися волі старшого в родині, „большака“-батька, чи старшого брата, а тому сліпо кориться всякій державній владі. Мало того, він сам почуває себе народом-господарем у Росії, бо куди він не піде, не поїде — чи у Варшаву, чи в Київ, чи в Тифліс, скрізь з ним говорять його мовою, та й все начальство, бюрократія, починаючи з царя, говорять тою самою мовою. По розумінню Москаля всі народи нижчі за нього, до всіх він ставиться з призирством: Українець у нього „хахол-дурак“, Поляк — „полячишка“, Фин — „чухна поганая“, Кавказьці — „татарва безмозґлая“, Жид — „паршивий“ і тд. І дійсно, московський народ уявляє з себе велику силу своєю кількістю, північною витревалістю, стихійною дисциплінованістю та нахабством. |
 | |
 | ||